30-ті роки ХХ століття
стали однією з найтрагічніших сторінок в історії України. Ціла когорта
талановитих, рішучих, завзятих і сильних духом українських митців була знищена
владою, кинута за грати, морально зламана...
30-ті
роки виявилися найтрагічнішими в новітній історії української літератури й
мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування
представників національної культури. Кожен із визначних діячів Розстріляного
відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія
майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув
у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не
змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.
Кульмінацією дій радянського
репресивного режиму стало З листопада 1937 р. Тоді, «на честь 20-ї річниці
Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки,
як «українських буржуазних націоналістів», були розстріляні Лесь Курбас, Микола
Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло
Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний,
Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші представники
української інтелігенції — цвіт української нації.
Бібліографічний огляд літератури «Із забуття в
безсмертя: митці Розстріляного відродження» саме про тих, кого
тоталітарна радянська система зламала і знищила.
Про тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватися.
Звісно, що в одному огляді
не можна розповісти про всіх представників Розстріляного відродження. Пропонуємо
вашій увазі книги, які є в нашій бібліотеці. У вас є можливість відкрити для
себе творчість талановитого покоління митців 20-30-х років 20 ст. Тих, хто, незважаючи
на величезний тиск репресивного апарату, не дав померти українському художньому
слову і ми зараз маємо змогу пізнати його. Це не тільки прекрасні вірші та новели,
які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали
страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду. Вони завжди
житимуть у нашій пам’яті!
Із
забуття в безсмертя: митці «розстріляного відродження»
Бібліографічний
огляд літератури
За роки незалежності
України, відбулися великі зміни в духовному житті, розвитку національної
культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу.
Багато «білих плям» ліквідовано в історії української літератури, повернуто
імена письменників, що були закатовані у таборах, тих, чия творчість
оголошувалась ворожою, націоналістичною.
Ще з часів Переяславської
Ради, після підписання договору з Росією перед Україною стали проблеми, що
зумовили її подальшу долю. Здавалося б, український народ позбавився тиранії
польської шляхти. Але натомість постало ярмо московське. Російський царат,
усвідомлюючи масове пробудження українського народу до державного життя, усілякими
засобами намагався стримати його розвиток, відправляючи у в'язниці, спроваджуючи
на заслання кращих синів української еліти.
Десять років найкращого для
творчості життя провів у пустелях Азії геній українського народу Тарас
Шевченко, за свою діяльність були покарані позбавленням волі Пантелеймон Куліш,
Микола Костомаров, Іван Карпенко-Карий, Степан Васильченко, Архип Тесленко та
інші письменники. Все своє життя провів на засланні та у в'язницях і помер у
далекому Сибіру Павло Грабовський. Після проголошення валуєвського указу (1863
р.) російським урядом переслідувався фактично кожний український письменник.
Але найбільших і
найжорстокіших переслідувань зазнала українська література після приходу до
влади більшовиків. Сотні письменників гинули на Соловках, у Сибіру, були
розстріляні. Першими жертвами більшовицького терору на Україні стали
представники літератури, талант яких розквітнув на хвилі національного
відродження двадцятих років.
Касьянов
Г.В., Даниленко В.М., Сталінізм і українська інтелігенція [Текст]: 20-30-і роки/
Г.В. Касьянов, В.М. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1991. – 96 с.
Автори книги «Сталінізм і
українська інтелігенція» аналізують в якому трагічному становищі опинилася
інтелігенція в 20-30-х роках 20 століття, в роки сталінізму. Про свободу
творчості – головну умову її існування, тоді навіть говорити не випадало. Відносна
свобода допускалася тільки в руслі офіційно визнаної ідеології, усе інше –
«буржуазний мотлох» і антирадянська діяльність і пропаганда, за яку можна було
заплатити здоров’ям чи навіть життям.
У 20-х роках у нашу
літературу прийшли численні таланти, які невдовзі заявили про себе на повний
голос. 20-ті роки називають "українським Відродженням", бо то дійсно
був час справжнього відродження української літератури, театру, образотворчого
мистецтва. Але, на жаль, той період відродження був надто коротким. Бурхливі
процеси відродження і розвитку національної культури трагічно закінчилися в
наступному десятилітті. Під гаслом «боротьби з націоналізмом» було знищено і
запроторено в у табори 80 % творчої інтелігенції, викорчувані цілі шари
національної культури. Та, незважаючи на десятиліття терору морального й
фізичного, вона мала сили, які зберегли кращі традиції української
інтелігенції.
Сталінізм не зміг остаточно
зламати інтелігенцію. Актом протесту можна вважати самогубство Миколи
Хвильового (Фітільова), який залишив посмертного листа із звинуваченнями
Комуністичної партії у розв’язанні репресій проти власного народу. Прикладом
громадянської мужності і справжньої інтелігентності можна вважати самовіддану
боротьбу археолога М.Є. Макаренка за збереження унікального пам’ятника
архітектури Києва – Михайлівського золотоверхого собору, яка завершилася тим,
що старого вченого вислали в Казань, де він і помер. На Соловки був
відправлений історик, академік Яворський, який на третьому році ув’язнення
написав Сталіну листа, звинувативши його у масовому винищенні українського
селянства та інтелігенції.
В книзі наведені й інші
факти, що свідчать про те, що серед інтелігенції були люди, яких сталінізм не
міг зламати. Для них суд власної совісті був найвищим і вони зберегли
духовність і незалежність думки, почуття власної гідності. Саме такі люди були
й залишаються основою розвитку суспільства.
Таким був і Лесь Курбас –
видатний український режисер-реформатор світового рівня, актор, теоретик
театру, драматург, публіцист, перекладач.
Корнієнко
Н., Лесь Курбас: репетиція майбутнього [Текст]/ Н.Корнієнко. – К.: Либідь, 2007.
– 328 с.: іл.
Неллі Корнієнко в книзі
«Лесь Курбас: репетиція майбутнього» зазначає, що його ім’я стоїть нині поряд
із такими видатними іменами, як Г.Крег, К.Станіславський, В. Мейєрхольд,
Б.Брехт, А.Арто та інші. Відкриваючи фундаментальні закони театру і мистецтва
загалом, Курбас упередив багатьох естетичних надбань з експериментів А.Арто і
Є.Гротовського, Ф.Фелліні й І.Бергмана. Його театр – це високі футуротексти
культури 20 ст., які не вичерпалися і у 21 ст.
Передусім, Курбас
європеїзував український театр, що доти був виключно національно-етнографічним,
побутовим. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно
естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто
недоступних (“Молодий театр” 1917–1919 роки). По-друге, Курбас створив
експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію
передових мистецьких шукань Заходу (діяльність “Березоля” 1922–1926 років).
Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з
найновішими формами європейського (“Березіль” у 1927–1933 роках).
Мистецькі пошуки Курбаса
виросли на ґрунті Української революції 1917–1921 років та її продовження в
культурному Ренесансі 1920-х початку–1930-х років. Лесь Курбас посів вагоме
місце в сузір’ї розстріляного відродження.
Високоосвічений та
різноплановий діяч заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи,
сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга
Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького,
Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій. Окрім
того, справив неперевершений вплив на Павла Тичину, Миколу Хвильового,
Олександра Довженка.
Доля української літератури
– доля України. Важко знайти в світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова
великого народу, систематично заборонялася і переслідувалася спеціальними
державними вердиктами і актами. Цей геноцид тривав століттями. Утім, спроби
осмислити розвиток української літератури постійно тривали.
В посібнику Історія української літератури ХХ століття
[Текст]: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст./ за ред. В.Г. Дончика. – к.:
Либідь, 1994. – 784 с. авторами в
оглядових та портретних розділах висвітлюється літературний процес від початку
ХХ століття до початку 40-х років. З особливою докладністю аналізується
українська література 20-х років, творчість раніше заборонених і замовчуваних
письменників М. Зерова, М. Хвильового, В. Винниченка, Є. Маланюка, В.
Підмогильного, М. Куліша та багато інших, кого доля торкнула трагічним крилом.
Літературні процеси першої
половини 20 століття висвітлено в довіднику Бернадська Н.І., Українська література ХХ століття [Текст]
/Н.І.Бернадська. – К.: Знання-Прес, 2007. – 272 с. та в книзі Новий довідник: Українська мова та
література [Текст]. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. – 864 с. Стосовно кожного автора визначені його місце в
літературному процесі, стильові ознаки художньої спадщини, основні віхи життя і
творчості, проаналізовано конкретні літературні твори. Автори намагалися
максимально охопити постаті і твори письменників 20 століття: від Павла Тичини
до Василя Стуса.
Пізнати повернуті із забуття
імена відомих і маловідомих, колись
знеславлених, знищених і забутих діячів культури, науки, освіти, письменництва
допоможе довідник Провідники духовності
в Україні [Текст]: довідник/ За ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783
с. Історико-біографічні статті не
тільки містять енциклопедичні довідки про видатних представників українського
народу, а й розкривають їх роль у духовному розвитку нації. Свого часу вони
самовіддано утверджували українську духовність, були її будителями і
оборонцями. На сторінках цієї книги ви знайдете імена літературно-мистецького
покоління «Розстріляного Відродження». Ось декілька імен. Бойчук Михайло,
живописець, плідно працював з Лесем Курбасем. Не обминули майстра і його учнів
його сталінські репресії 30-х років. У 1937 р. М. Бойчука було заарештовано за
звинуваченням у «буржуазному націоналізмі». Датою загибелі художника вважають
13 липня 1939 р. місце поховання невідоме. Та найактивнішою на всіх етапах
історії нашої держави була роль письменників. Вони життям свого народу,
сповістили світові про мелодійну й вишукану українську мову, боролися за право
говорити рідною мовою в своїй країні і часто платили за це право своїм здоров’я
і життям. Письменники Валер’ян Поліщук отримав 10 років концтаборів, з яких так
і не повернувся; Влизько Олекса - розстріляний за «підготовку терористичних
актів проти радянського керівництва»; Епік Григорій заарештований за планування
терористичних актів – вирок – розстріл. Таких трагічних доль багато, які ще
треба відшукувати, досліджувати і
вивчати.
До покоління переслідуваних
і репресованих носіїв української культури за часів радянської влади належить
літературний критик, мистецтвознавець і мовознавець, академік НАН України Іван Михайлович Дзюба. За сміливі і
справедливі судження про утиски української культури він був засуджений (1973)
на 5 років тюрми і 5 років заслання. Сьогодні Іван Михайлович Дзюба
широковідомий літературознавець і критик, публіцист, діяч культури. У колі його
дослідницьких інтересів—сучасний літературний процес в Україні, творчість
українських письменників минулого, сучасний стан і розвиток української мови
тощо.
Дзюба
І.М., З криниці літ [Текст]: у 3 т. Т. 3. /І.М.Дзюба – К.: Вид. дім
«Києво-Могилянська академія», 2007. – 896 с.
У третьому томі вибраних
праць Івана Дзюби подано низку літературних портретів українських письменників
19-20 століть, спогади про діячів культури. Микола Хвильовий, Михайло
Драй-Хмара та особливу увагу привертає колоритна і трагічна постать Майка
Йогансена. У бурхливому літературному житті 20-х років М. Йогансена бачимо
разом О.Довженком, В. Сосюрою, М. Хвильовим у «Гарті»; з Ю. Смоличем, О.
Слісаренком, О. Мар’ямовим – у «Техномистецькій групі А»; і, звісно ж, у
«Вапліте». Він не приховував своїх політичних поглядів, критикував дії
радянської влади за що і був заарештований 18 серпня 1937 року. 27 жовтня 1937
року Йогансена розстріляно в тюрмі НКВС у Києві. Символічна могила письменника
на Лук'янівському цвинтарі.
Багато грунтовних і глибоких
досліджень в українського літературознавця
Миколи Жулинського. У книзі «Слово
і доля» [Текст]/ М.Жулинський. – К.: Вид-во А.С.К., 2006. – 640 с.: іл. здійснено
систематизований
грунтовний аналіз творчості яскравих українських письменників – від Григорія
Сковороди до Василя Стуса. Це дає можливість простежити важкий і довгий шлях
національного образного слова кількох віків. В оглядових статтях розглянуто і
літературний процес періоду «розстріляного відродження». Літературознавчі
матеріали про митців доповнено їхніми творами, цікавими ілюстраціями. Так ми
можемо ознайомитися із творами Павла Филиповича, Михайла Ялового, Валер’яна
Поліщука та інших репресованих письменників.
Іншу книгу Жулинський М., «Українська література: творці і твори» [Текст] /М.Жулинський. – К.:
Либідь, 2011. – 1152 с.: іл. замислював як велику шпаргалку – підручний
літературознавчий матеріал із текстами. Героями нарисів-есеїв є широко та
маловідомі українські митці, які створюють портрет національної літератури
19-20 століття. Серед них і письменники «розстріляного відродження», які
боролися за збереження цілісності української культури, за збереження і
розвиток української мови. Важливим складником цієї своєрідної антології є
художні тексти, ретельно підібрані до кожного нарису, серед них – маловідомі.
Особливої уваги заслуговує
книга Бориса Гривачевського «Листи із Соловків». Гривачевський Б., Листи із Соловків [Текст] /Борис Гривачевський. – К.:
Молодь,1992. – 88 с.: іл.
Листи українців із Соловків…
Чи ж справді вони можуть бути документами, які б звинувачували на суді Історії
вбивць і катів власного народу? Можливо ні. Але для
дослідників-літературознавців – це психологічні штрихи портретів репресованого українського
народу.
«… Про що ж мені написати
тобі, рідна? Я поки без праці, бо перебуваю в ув’язненні. Не писав тобі про це,
оскільки сподіваюся, що скоро переведуть у табір. Просив, щоб дали роботу, і не
трачу надії, що мені її дадуть, але коли – не знаю. Це – тепер моя мрія. Буваю
на прогульці. Читаю. Пробував писати, але для творчості все ж потрібне і творче
піднесення, а це рідкий у мене гість…» - це Микола Куліш, послання із
камери-одиночки дружині Тосі. Рядки скупі і … безнадійні. Одиночка в тюрмі була
й справді для майстра тією прірвою, в якій уже чигала смерть.
С. Підгайний зустрічався на
Соловках з М.Зеровим, П.Филиповичем, А.Лебідем та М.Ворним і залишив про це
спогади. Один із спогадів про М.Зерова: «…Він був, безперечно, найяскравішою
постаттю на Соловках. Коли сірого весняного дня побачив я його уперше на Соловках,
він був у своєму «професорському» капелюсі, з незмінним пенсне і з властивою
йому щирою усмішкою. Миколі Костьовичу дали заступа. Бригадир сказав, де і
скільки він повинен скопати землі. Зеров пішов на свою дільницю. Десь по
обідній порі, ходячи на цих же полях, натрапив я на професора, що сидів собі на
камені і читав Вергілія… звичайно ніяких норм М.Зеров не виконував. Він був
творцем…та був знівечений усією дикістю більшовицького свавілля і, напевно, так
до кінця свого життя і не міг зрозуміти цієї вакханалії «в ім’я світлого
майбутнього людства».
Згустками людського болю
стали листи українських письменників та діячів культури, репресованих у 30-і
роки і засланих на Соловки. Зібрані частково у цій книзі, вони є документальним
свідченням і звинуваченням жорстоких часів сталінського терору. Листи
доповнюють інтерв’ю людей, які особисто знали їх авторів, фрагменти інших
документів. Коментарі – інтерв’ю записані під час зустрічі колишніх соловецьких
в’язнів.
Доба Розстріляного
відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий
період (1920-ті – початок 1930-х років) умістив таку кількість талановитих
митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило
б на ціле сторіччя. Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув
на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців
цього покоління завершується словами "розстріляний", "загинув у
засланні", "наклав на себе руки". А ті, кому вдалося вціліти,
вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих
буремних років.
За останні десятиріччя XX
століття було опубліковано твори багатьох письменників «Розстріляного
Відродження», деякі введені до шкільної програми – М. Хвильовий, Г. Косинка, М.
Вороний, М. Куліш. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до читача.
Ми пропонуємо ознайомитися із творами письменників, які є в нашій бібліотеці.
Це
твори М. Зерова, М.Хвильового, М.Драй-Хмари, Г.Епіка, О.Вишні, В.Винниченка,
Є.Маланюка, В.Підмогильного та ін. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які
нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали
страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду.
Список використаної літератури
1. Літературно-критичні та історичні твори
Касьянов Г.В., Даниленко
В.М., Сталінізм і українська інтелігенція [Текст]: 20-30-і роки/ Г.В. Касьянов,
В.М. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1991. – 96 с.
Корнієнко Н., Лесь Курбас:
репетиція майбутнього [Текст]/ Н.Корнієнко. – К.: Либідь, 2007. – 328 с.: іл.
Історія української
літератури ХХ століття [Текст]: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст./ за ред.
В.Г. Дончика. – к.: Либідь, 1994. – 784 с.
Бернадська Н.І., Українська
література ХХ століття [Текст] /Н.І.Бернадська. – К.: Знання-Прес, 2007. – 272
с.
Новий довідник: Українська
мова та література [Текст]. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. – 864 с.
Провідники духовності в Україні [Текст]:
довідник/ За ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783 с.
Дзюба І.М., З криниці літ
[Текст]: у 3 т. Т. 3. /І.М.Дзюба – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія»,
2007. – 896 с.
Жулинський М., Слово і доля
[Текст]/ М.Жулинський. – К.: Вид-во А.С.К., 2006. – 640 с.: іл.
Жулинський М., Українська
література: творці і твори [Текст] /М.Жулинський. – К.: Либідь, 2011. – 1152
с.: іл.
Гривачевський Б., Листи із
Соловків [Текст] /Борис Гривачевський. – К.: Молодь,1992. – 88 с.: іл.
2. Твори письменників Розстріляного
відродження
Антоненко-Давидович Б.,
Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки [Текст] /Б. Антоненко-Давидович; Вступ.
сл. Л.Бойка. – К.: Вид-во гум. літ-ри, 2005. – 556 с.
Винниченко В., Оповідання.
Народний діяч. Краса і сила [Текст] /В.Винниченко. – К.: Сакцент-плюс, 2015. –
787 с.
Вишня, о.. Фейлетони;
Гуморески; Усмішки; Щоденникові записи [Текст] /Остап Вишня. – К.: Наукова
думка, 1984. – 560 с.
Драй- Хмара, М. Вибране [Текст]
/М. Драй-Хмара. – К.: Дніпро, 1989. – 542 с.
Епік
Г., «Роменова абетка» з Соловків /Г.Епік. – К.: Веселка, 1993. – 30 с.
Зеров М., твори в двох томах
[Текст]: Т. 1: Поезії. Переклади /М.Зеров. – К.: Дніпро, 1990. - 843 с.
Зеров М., твори в двох томах
[Текст]: Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці /М.Зеров. – К.:
Дніпро, 1990. - 595 с.
Косинка Г., Заквітчаний сон [Текст]:
оповідання / Г.Косинка. – К.: Веселка, 1990. – 287 с.
Куліш М., Твори. В 2-х томах
[Текст]: Т.1: П’єси /М.Куліш. – К.: Дніпро, 1990. – 509 с.
Куліш М., Твори. В 2-х томах
[Текст]: Т.2: П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади про письменника
/М.Куліш. – К.: Дніпро, 1990. – 677 с.
Маланюк Є., Невичерпальність
[Текст]: поезії, статті /Є.Маланюк. – К.: Веселка, 2002. – 318 с.
Підмогильний В., Історія
пані Ївги [Текст]: оповідання /В.Підмогильний. – К.: Веселка, 1991. – 173 с.
Підмогильний В., Оповідання.
Повість. Романи [Текст] /В.Підмогильний. – К.: Наукова думка, 1991. – 793 с.
Хвильовий М., Твори в 2-х
томах [Текст]: Т.1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті /М.Хвильовий. – К.:
Дніпро, 1990. – 650 с.
Хвильовий М., Твори в 2-х
томах [Текст]: Т.2: Повість. Оповідання. Незакінчені твори /М.Хвильовий. – К.:
Дніпро, 1990. – 925 с.
