Майдан. Простір гідності, свободи і єднання.

 Ви запитаєте: «Яка ціна свободи?»

Для українців надто дорога:

омита кров'ю поколінь народу,

пронесена століттями в серцях. 

21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи. Саме цього дня розпочалися дві доленосні для країни події: Помаранчева революція 2004 року та Революція Гідності 2013 року, що стали історичними віхами вже новітньої незалежної України.  Український  народ завжди відчував потребу в єднанні і вірив у своє майбутнє. Вийшовши на Майдан, українці довели, що спроможні на захист свого вибору і мають велике серце з високим почуттям гідності та непереборним духом свободи!

Революція Гідності – об’єднала весь український народ навколо високої мети – відстоювання незалежності України, її розвитку в європейському співтоваристві, захисту демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, досягнення гідного рівня життя й праці. Тому дуже важливо зберегти та донести підростаючому поколінню об’єктивної і правдивої інформації про доленосні події в сучасній Україні. Бібліотеки, як культурно-освітні заклади, головним завданням яких є надання вільного доступу до інформації, забезпечують інформаційні потреби користувачів, організовуючи просвітницько-тематичні заходи з метою гідного вшанування громадянської мужності учасників подій Революції Гідності у відстоюванні прав людини та європейського майбутнього України.

Публічна бібліотека Заводської міської ради  провела історичний екскурс «Горіли і шини, і душі»  для учнів 9-х класів Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, які завітали із заступником директора з виховної роботи Голінченко Л.П. Бібліотекарі Куніцина В.С. та Матяш А. В. розповіли про події  кінця листопада 2013-го – лютого 2014 років, які увійшли в історію України як Євромайдан або Революція гідності. Учні детальніше дізналися про студентські акції протесту, спричинені несподіваним одностороннім рішенням влади відкласти підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Про жорстоке побиття студентів та розгону Євромайдану, де мирний протест переріс у масові зібрання – та постійні сутички між протестувальниками і силовими структурами, наслідком яких стала трагічна загибель людей.

Революція гідності нас змінила і у цей день ми згадуємо події, які були пройдені на нашому шляху до європейського розвитку, і людей, чия відвага вплинула на хід історії України. Ми завжди будемо пам'ятати про тих,  хто відстоював нашу свободу та гідність і берегти пам’ять про подвиги наших Героїв. Шануймо їх незламну силу волі, мужність та відвагу!

Козацькій славі жити у віках

 14 жовтня українці відзначають аж три свята: День Захисників і Захисниць, Свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва. 

Свято День захисника України офіційно встановлено 14 жовтня 2014 року Указом Президента «…З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи української громадськості».

Крім того, 14 жовтня в Україні традиційно відзначається День Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва.

В Публічній бібліотеці Заводської міської ради до Дня українського козацтва було організовано книжкові виставки: “Козацькій славі жити у віках” (для дорослих читачів) та “Про козаків читаємо - сміливими зростаємо” (для дітей).

То хто такі козаки? Звідки вони взялися? Історики не мають спільної думки: «У кожного подвір’я своє повір’я». Єдиної версій походження козацтва не існує, але можна виділити більше десяти теорій. Головне джерело для визначення -  «Козацький літопис» Самійла Величка. 

Слово «козак» наведено у словнику половецької мови 14 століття у значенні «військового підрозділу». А половці -  це давні мешканці українського степу. Їхні спадкоємці - кримські татари теж мають слово «козак», воно означає «вільна людина», як у хорошому так і не дуже хорошому сенсі. Згадки про козаків зустрічаються ще у 15 ст. але перший більш менш повноцінний опис це 16 століття «Хроніки Польщі» Марсіна Бєльського. Там є окрема оповідь про козаків, з якого ми довідуємось, що живуть вони на островах та берегах південного Бугу і низу Дніпра з притоками. Хліб не сіють, але мають гармати і ходять у походи річками на човнах, які звуться «Чайками». Походами керують гетьмани. Згадує автор і про донських козаків, які ведуть схожий образ життя у басейні річки Дон. Ми маємо опис народності, а не війська, яка називає себе козаками і спосіб життя їх пов’язаний з річками. Виявляється, козаки – це річковий народ, головним джерелом доходів яких були річки. Тобто, торгівля водними шляхами, переправи людей і т.д. Козацькі слободи стояли обіч шляху, суходільної торгової артерії, що з’єднували південь і північ, а це означає, що крім річкового козаки мали ще й суходільний бізнес - чумацький. Також вони розводили овець, коней і рогату  худобу, цілком достатньо, щоб не бідувати. Також заробляли грабунком, а воєнну здобич називали хлібом козацьким, отримували гроші від військового наймицтва. Але це зовсім не означає що у них не було родин. Та ж чомусь всі історики твердять, що жінок на Січ не пускали. Що таке Січ? Оскільки основним джерелом доходів для них була війна, кожен козак мав вміти воювати, отримати військову спеціальність. Перший опис Бєльського згадує про човни і гармати, тобто вони мали як мінімум флот і артилерію. А це означає, що козаки мали стрілецькі підрозділи і вважали їх головною силою. Як відомо з різних історичних джерел, козаки також мали саперні підрозділи, які стали ключем у боротьбі з московітами під Конотопом. Ну а ще були легендарні пластуни (по сучасному диверсанти розвідники). Військове мистецтво вже тоді було різноманітне. І всьому цьому людей треба було вчити. Тому козаки і створювали військові табори, Січі, де навчалися воювати. От і відповідь на питання, чому жінок не було на Січі, бо це був військовий табір, а війна тоді була суто чоловіча справа. 

Ще трохи хотілося б згадати про козаків-характерників. Характерники України оповиті славою та легендами, бо вміли робити незбагненні речі. Без допомоги рук їли вареники зі сметаною, як знаменитий Пацюк у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки». А без жартів – козаки-характерники та їх таємниці залишаються недослідженими, достовірних джерел про них дуже мало.

Згадаймо хоча б запальний танець гопак, який заворожує глядачів різних країн. Відомо, що його карколомні елементи – відлуння давнього бойового мистецтва, демонстрація надзвичайних можливостей, які передавалися з покоління в покоління. Так хто такі козаки-характерники? 

Найпопулярніша версія – співставлення зі словом «характер». Людина, яка мала велику силу волі, незламну вдачу, викликала повагу оточуючих, сприймалась як особлива. Якщо вона ще й була грамотною (історики стверджують, що деякі козаки Запорозької Січі знали до дванадцяти мов), просте населення казало, що це чаклун, «галдовник». Прикладом є одна з легенд про писаря Поповича: «знав він все наперед (передбачав майбутнє), бо читав це в книжці, яку носив із собою».

Менше відомий варіант, в якому характерництво пов’язують з давніми аріями та санскритом. Вчені вказують на корінь «хара», що перекладається як «божественна енергія». Звідси виводять: «той, хто володіє божественною енергією».

Проводять паралель з «махаратхами», які могли битися «один на тисячу», володіли надзвичайними бойовими прийомами. Цікаво порівняти зачіску арійських воїнів і ту, що мали козаки-характерники. В обох випадках – «оселедець», пасмо волосся на голеній голові. (Його можна побачити і в сучасній Індії у представників деяких каст).

Чи дає це підставу стверджувати, що легенди про надлюдські здібності деяких запорожців – правда? Так вважають відомі історики Яворницький та Куліш. На їхню думку, козаки-характерники могли робити наступні речі: ухилятися від куль та брати розпечені ядра голими руками; перекидатися на вовків; наводити ману та сон на людей; бачити на велику відстань навколо себе; провіщати майбутнє; бути довго під водою і виходити з неї сухими; без ключів відкривати замки.

Хто не бачив популярний фільм «Матриця»! Особливо ефектна сцена, де Нео помахом руки зупиняє зливу куль. Фантастика? Але в багатьох легендах йде мова саме про це. У народі розповідають, що характерники у бою стояли прямо, бо кулі їх не брали. Позбирають на землі ті, що впали, та стріляють ними у відповідь. (Про це написав Яворницький у 1888 році). А ще ховали їх за пазуху – на щастя. Навіть на початку ХХ століття зберігався цей звичай. Під час Першої світової війни, як описує очевидець, так робив генерал Гулига.

Подібні свідчення є у поважних вчених. Папроцький, польський історик, переповідаючи похід 1583 року Самійла Зборовського, каже, що гетьман хотів покарати одного запорожця. Його товариші не допустили цього, мотивувавши тим, що побратим вміє кулі ворогів замовляти. На схожі випадки посилається Мартін Бєльський (Ясси, 1577 рік, битва Івана Підкови). Скальковський говорить про гайдамак, яких не може гармата умертвити. 

Ще одна з найцікавіших здібностей, якою володіли козаки-характерники – обертання на вовків. Про цю властивість найпершими є згадки у Геродота. В книзі «Мельпомена» він описує скіфські племена, серед яких були нерви – вовкулаки. (Ці народності кочували по території сучасної України). Давній культ воїна-звіра просліджується в пізніші, християнські часи. Святий Юрій (Георгій Переможець) – не тільки воїн, захисник, але й вважається покровителем цих тварин. Пантелеймон Куліш взагалі прямо вказує, що «навчилися ваші предки від хижаків поганих».

Це відображено у багатьох легендах. Збереглося переповідання про Матвія Шутя, який перевіз через річку вовка, а той три роки потому прийшов у вигляді чоловіка, щоб подякувати. Шануючи козацькі звичаї, характерники на добро відповідали добром.

Про перевертнів пишеться у «Слові о полку Ігоревім». Втікаючи з полону, князь зіскакує з коня у звіриному вигляді. «Дума про козака Голоту» має уривок, де головний герой «поглядає на татарина як вовк».

Також козаки-характерники вміли наводити на людей ману. Коли під Хортицею зустрілося військо російського царя з турками, явився один запорожець. Він спіймав голими руками ядро і зробив так, що вороги самі перебили один одного. Інше оповідання каже, що коли запорожців заскочили у полі поляки і поскакали, щоб порубати їх, то побачили тільки дубовий гайок.

Церква прискіпливо ставилася до «заморочників», забороняла ховати їх за християнським звичаєм, бо «в них біс вселився». У 1936 році розкопали могилу з рештками чоловіка в червоних шароварах і свитці. Лежав він обличчям донизу – «щоб сонця не побачив і не відродився посмертно». Труна не мала жодного цвяха.

Знищити галдовника можна було лише срібною кулею. Така доля спіткала Івана Золотаренка. В «Історії русів» розказується, що вбив його у місті Старий Бихов католицький органіст. Куля всередині містила дорогоцінний метал, зробили її з церковної чаші.

Таких розповідей багато, в них фігурують відомі особистості. Вчені вважають, що деякі кошові та гетьмани – характерники України. Ними є: отаман Северин Наливайко; фастівський полковник Семен Палій; сподвижник Богдана Хмельницького та герой Корсунської битви Максим Кривоніс; Іван Богун, який міг вийти з невеликим загоном проти цілого війська;

кошовий Григорій Сагайдачний, «який виходив з води сухим, куль уникав»; Іван Нечай, для якого поляки тримали заряджену срібним ґудзиком рушницю.

Казали в народі, що також Іван Сірко великий характерник. Його прізвище походить від «сірий», має вовчу етимологію. Вороги боялись отамана, називали «урус шайтан».

Скептики скажуть, що все піддається поясненню. Сміливий – от і викликав страх. Вмів гарно маскуватися – ставав невидимим. Але питання не зникає. Хто такі козаки-характерники – міфічні істоти чи реальні особи? Кожний вирішує на власний розсуд.

 

Подейкують, що козаки-характерники сховали всі свої багатства нажиті в боях у одній з печер в скалі у ріки Дніпро. До цих пір скарб лежить там і не відомо де знаходиться саме та печера серед інших, а найзагадковіше те, що скарб заговорений і побачити його можуть тільки кровні родичі тих козаків, які скарб ховали і заговорювали.

Донині збереглося багато старовинних легенд і переказів про козацькі скарби на теренах Запорозьких вольностей. Є про них і сучасні казки та вірші.

«Кожен козак має на островах свій таємний куточок. Повертаючись з чергового бою з турками, вони ділили в скарбниці добро і все, що отримали, ховали у Дніпрі, крім речей, що ушкоджуються водою», – так писав французький військовий інженер Боплан, який багато років прожив в Україні.

Де шукати місця бойової слави козаків? За козацькими байками -

Гайдамацький Яр (Вінницька область); П’ятницький цвинтар (Тернопільська область); Колодязі любові в Суботові (Черкаська область); Острів Хортиця (Запорізька область). На острові Хортиця розташовані такі відомі туристичні комплекси, як “Запорізька Січ”. Але найбільше легенд ходить про золото козацьке … В Січі накопичувалося чимало скарбів, зброї і грошей. Щось козаки добували в бою самі, щось перепадало від поділу загального видобутку. А не станеш же ти волочити за собою скарби в кожному бою, ось і ховали їх козаки.

Закопували цінності не тільки під землею, але і під водою. І якщо козак гинув у бою, то його скарб так і залишався недоторканим. З ліквідацією Січі козаки вважали своє переселення тимчасовим, тому й не стали брати з собою свої скарби. Протягом століть на Хортиці знаходили золоті хрести і монети. Але крім золота острів зберігає ще й і безліч таємниць. Втім, у кожного своє уявлення про скарб… 

 

Стежками рідного краю

 

Ми дуже любимо, коли до бібліотеки приходять гості. А якщо ще й такі чемні та розумні, як учні 1-2 класів Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 (класний керівник 1 класу Минець С.В. та керівник групи подовженого дня Юрченко І.Д.), то це для нас просто свято! Хоч насправді свято у нашого міста, яке відзначило свій 93-й день народження. Саме про історію його заснування, традиції, неповторність та неймовірну природу учні дізналися, мандруючи стежками рідного міста на уявному краєзнавчому потязі. 

А подорожували ми за книгою Анни Коршунової «Моє Маленьке місто. Заводське». Потім дуже уважні слухачі навперебій відповідали на краєзнавчу вікторину "Як я знаю своє місто" та заробляли солодкі призи. Школярі добре знали скільки років нашому місту і яка була його перша назва. Та їх вразила кількість перейменувань, які пережило наше Заводське. Намагалися уявити пустирище і залізничну колію, навколо якого розрослося наше місто (допомогли фотознімки). Пробували вирахувати скільки «бурячків» кожен учень випиває із чаєм за місяць, якщо із кожного кілограмового буряка виробляють приблизно 10-15 ложечок цукру. Поділилися учні і своїми враженнями про екскурсію на підприємство «Склоприлад»  та дізналися, що скляний виріб може пролежати в шарі земної кори до одного мільйона років.

Були серед присутніх і природознавці, які знають про пухирник звичайний, що живе у річці, «полює» на дрібних комах та тваринок і є найненажерливіший з усіх рослин-хижаків. Детально обговорили найцікавіший елемент герба нашого міста - ластівку, силует якої у перевернутому вигляді читається як «дім», що символізує свободу та єдність громади.

Непомітно наша мандрівка добігла кінця. Для дітей відкрилося стільки нового, дивовижного  й незвичайного не десь, не в інших краях, а ось тут, просто за порогом. Виявляється, що і в нашому невеличкому містечку, яке навіть не досягло сторічного віку, багато цікавого і неймовірного.

Потім була екскурсія бібліотекою. Діти побували в найпотаємнішому місці бібліотеки - у лабіринтах книгосховища, перелистали купу нових книжок, відвідали куточок "джунглів", все це закарбували на фотознімках та зморені пішли додому. А нам на згадку залишили свої малюнки про рідне місто Заводське, якими ми прикрасили бібліотеку.

Немає кращої землі ніж та, що зветься рідним краєм

 

Існує стереотип, що великі міста із тисячолітньою історією набагато цікавіші, ніж малі містечка, в яких жити не цікаво і дуже нудно. То чи насправді це так? А можливо просто треба озирнутися,  уважніше придивитися, прислухатися, поспілкуватися із людьми, закоханими у свій край. Адже саме такі маленькі міста, селища, села, хутірці і творять неповторну історію нашої України.

Заводське – місто молоде і нещодавно відзначило свій 90-літній ювілей. То що ж такого цікавого тут можна побачити, чим здивує чи розчарує рідне містечко? На це питання спробували відповісти в Заводській публічній бібліотеці напередодні Дня міста разом із студентами ЛМТК ПДАА групи Т-11б за ОПП «Бродильне виробництво і виноробство», керівник Харченко Н.М. та групи Т-14б за ОПП «Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів і харчових концентратів», керівник Продченко О.Л., які завітали на День краєзнавства «Немає кращої землі ніж та, що зветься рідним краєм». Прослухавши історичний екскурс про заснування міста Заводське, його неймовірну природу, талановитих людей та особливі цікаві родзинки, ми переконалися,  що наше маленьке містечко має особливий характер, цікаві традиції, легенди й історії. Воно своєрідне і неповторне. І ця неповторність саме в дрібничках, які губляться великих містах.

  Небагато міст України можуть похвалитися, що знають точну дату свого заснування. Та ми знаємо. Традиційно святкуємо День міста в третю неділю вересня, але якщо бути точним, то з’явилося воно 6 вересня 1928 року. Саме так записано про початок будівництва цукрового заводу і й заводського селища навколо нього. І хоч Заводське - місто молоде, та на його території були поселення ще три тисячоліття тому (це засвідчують археологічні знахідки).

Багато століть тому в цих краях будувалися поселення антів-землеробів, прокладали торгові шляхи скіфи, боронили свою землю від половців і печенігів воїни Київської Русі. Понад пів тисячоліття налічує історія козацького поселення Брисі, яке у 1986 році стало одним із районів міста Заводського.

На території Автоколони, одного з районів нашого міста, у серпні 1955 року біло знайдено могильник – поховання племен залізної доби. Це сталося випадково, під час будівельних робіт біля залізничного переїзду працював екскаватор, ківш якого і вивернув із землі незвичні предмети. Будівництво зупинили й визвали експедицію з Інституту археології Академії наук України, яка продовжила розкопки. Учені довели, що поблизу впадіння Артополота в Сулу ще в І тисячолітті нашої ери розміщувалося  поселення. Археологи знайшли прикраси, зброю, келихи, пряслиця, намисто, горщики та інші побутові речі. Місце знахідки має назву Лохвицький могильник ранніх слов’ян-антів черняхівської культури. Він розкопаний не повністю, а отже, і досліджений не до кінця. Можливо околиці міста зберігають ще багато таємниць.

Заводське народилося трагічні часи, коли український народ потерпав від сталінського режиму, а над нашою країною нависла чорна тінь голодомору. Протягом двох років заводчанам довелося жити в гітлерівській окупації в роки Другої світової війни.

Так, історія нашого краю багата і цікава та мало досліджена адже, чим менше місто чи населений пункт, тим менше виходить документів у світ і тим важче знайти про нього інформацію.

Основним джерелом краєзнавчих матеріалів є публікації з газет, журналів та Інтернет-сайтів.  Частково матеріали про наше місто висвітлені в загальній історії Полтавщини та Лохвиччини.  Окремих видань про наше місто лише декілька. Найпершим став нарис «Трудовые пятилетки комбината», присвячений колективу цукрового комбінату. В книзі висвітлено головні етапи становлення і розвитку підприємства за його більш ніж піввікову історію. 

В 2006 році вийшов історично-мистецький альманах  «Місто над Сулою»,  упорядником якого був краєзнавець Микола Сова. В альманасі подається історико-краєзнавча характеристика міста Червонозаводського: заснування, етапи формування та розвитку багатогалузевого господарства. Значна увага приділена висвітленню духовного багатства міста – освіті, науці, культурі, образотворчого, прикладного та сценічного мистецтва. На сторінках книги виступають не тільки досвідчені поети, художники, композитори, музиканти, але й молоді таланти.

Інформаційно-культурне видання «Червонозаводське» гарно проілюстроване і містить розповіді про археологічні пошуки в Червонозаводському, про становлення міста, культурне та духовне життя, дошкільні та навчально-виховні заклади, про сучасні промислові об’єкти. Знайшлася сторіночка і для нашої бібліотеки – відкриття Інтернет-центру.

Найновіша книга – «Моє маленьке місто. Заводське», яку написала з любов’ю до рідного краю наша землячка Анна Коршунова, а проілюструвала талановита сумська художниця Світлана Качуровська.

Багато терпіння і зусиль потребувалося Анні Коршуновій, щоб знайти матеріал для написання книги «Моє маленьке місто Заводське». Та прочитавши книгу, ви переконаєтеся,  що наше маленьке містечко має особливий характер, цікаві традиції, легенди й історії. Воно своєрідне і неповторне. Ця неповторність в дрібничках, які губляться великих містах.   

За свої 93 роки  місто пережило 5 перейменувань. Коли між селами Піски, Брисі й Токарі виріс будівельний майданчик, жителі навколишніх сіл називали його просто «стройка», а згодом він отримав офіційну назву  Піскобуд. Уже через рік будівництво цукрового заводу майже завершили, а  30 вересня відкрили залізничну станцію із назвою Сталінська цукроварня. Згодом у селищі побудували й інші заводи: спиртовий, завод ціаністих сполук, тож офіційну назву змінили і селище стали називати Сталінкою. Тоді з’являлося безліч назв, які намагалися увічнити прізвища партійних керівників. Та в часи хрущовської «відлиги» населені пункти з ім’ям Сталіна змінили свої назви. Є версія, що назва «Червонозаводське» походить від головного корпусу цукрового заводу, який побудований із червоної цегли. Та переказують ще одну цікаву історію. До інструктора Лохвицького райкому партії В.Т. Ольшанського, жителя Сталінки, пізно ввечері зателефонували із Полтавського обкому партії і повідомили про намір змінити назву міста негайно. На запитання про якісь ознаки або визначні місця селища, відповідь напрошувалася одна – заводи. Василь Трифонович згадав назву одного з промислових районів міста Харкова – Червонозаводський. Схожа назва була запропонована й для нашого міста.  Так, без будь-якого опитування й обговорення, 8 грудня 1961 року селище Сталінка перейменовано на селище Червонозаводське. А в 1962 році залізнична станція Сталінська цукроварня змінила назву на станцію Сула.

28 березня 1977 року селище міського типу Червонозаводське стало містом. А в 2016 році назву знову змінили, аби не увінчувати радянську символіку. Пропонували різні назви, в тому числі й «Сула» та найпростішим варіантом виявилася ідея залишити  в минулому слово «червоний» .

Ось так місто отримало назву Заводське. Місто, природа якого чарує і дивує. З двох сторін річкИ Сула і Артополот. При впадінні річки Артополот в Сулу розташований гідрологічний заказник «Артополот», на території якого водяться рідкісні тварини і рослини. І  їх можна побачити в живій природі поряд з містом, мандруючи на велосипеді чи на човні.

Озелененню міста завжди приділялася велика увага. Одразу ж із будівництвом заводів жителі нового селища розпочали впорядковувати територію, на якій належало жити. Біля кожного підприємства саджали плодові дерева. Цікавим був підхід і до озеленення вулиць. Заводське спланували як місто садків і алей, розташування яких мало практичне значення. Так, наприклад, відомо, що насадження берез знижують рівень шумового забруднення. Тож березова алея покликана протидіяти поширенню звукових хвиль і «гасити» шум, який створював цукрокомбінат у робочий сезон.

А ось тополі, висаджені по периметру міста з боку Артополоту, сумлінно працювали багато років: вони «відкачували» зайву вологу, знижуючи й тримаючи рівень грунтових вод. На жаль тополеві насадження швидко старіють і живуть в середньому 50-70 років. Та є в нашому місті є й довгожителі-дуби, яким близько 200 років. Росте у нас і сальвінія плаваюча – водяна папороть, дуже древня рослина. А пухирник звичайний, що живе у верхньому шарі води, «полює» на дрібних комах та тваринок і є найненажерливіший з усіх рослин-хижаків.

Насправді в історії міста дуже багато різних цікавинок і я спробую розповісти про найцікавіше.

Наприклад, заводчани знають рецепт тисячолітньої страви шуликів, яку і досі готують на свято Маковія. На думку вчених цій страві більше двох тисяч років, її придумали скіфи-орачі.

Раніше на цукрокомбінаті не тільки цукор робили, були майстри з різьблення по цукру. До різних свят із суцільних шматків цукру випилювали різноманітні фігурки, наприклад, символ Олімпіади-80 – ведмедика. Фігурки фарбували харчовими барвниками, й виходили дуже гарні сувеніри.

Наше місто  можна презентувати на столицю Фігурного мистецтва. Ми винайшли спосіб продовжити життя дерев, які помирають: із їхніх стовбурів вирізають різні цікаві й символічні фігури або скульптури.

При в'їзді в місто не можливо проминути пам'ятку архітектури – одну із шкіл Лохвицького земства, побудовану ще в 1913 році за проектом Опанаса Сластіона, який дістав назву «український модерн».

Заводське - місто суцільних родзинок! Зменшена копія Ейфелевої вежі зачаровує своїми вечірніми вогнями. А стара водонапірна башта чим не «Пізанська вежа»? Одразу за схожим на фортецю будинком автошколи височіє стара водонапірна башта з червоної цегли. Неозброєним оком помітно, що вона падає.  Хіба що кут нахилу у нашої трішки менший 2,74 градуси, а у її італійської родички – 3,99 градусів.

Часто гості міста дивуються назві мікрорайону «Це-ес». Насправді ЦС означає ціанисті сполуки. У 1937 році там був завод, єдиний в країні. В Європі подібний завод в ті роки, який виготовляв ціанисті сполуки був лише в Німеччині.

Цікаво було б дізнатися чи є зв'язок між двома назвами Брисі. В Заводському – це село, яке стало одним із мікрорайонів міста, а у Франції таку ж назву має містечко.

Легенди теж мають право на життя. Одна з них, що якби не пристрасть до гри в карти поміщика із села Піски (що розташоване в декількох кілометрах від Заводського), можливо і не було б станції в нашому місті. Поміщик дуже любив пограти в карти в гарній компанії, а їздити в Ромни в кареті за 50 км в одну сторону далеко. То пан чи то вмовляннями, чи то хабарами, домігся, щоб залізниця проходила через його село. Тож було це випадково чи такий викрутас долі, але наявність залізничної станції стало головним аргументом у виборі місця для будівництва цукрозаводу, навколо якого і виросло наше славне місто.

Живі, поки пам'ятаємо!

Жовтогарячий сонях офіційно визначений символом Дня пам'яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день відзначається 29 серпня і пов'язаний він з одним з найтрагічніших подій російсько-української війни. Саме 29 серпня 2014 року сотні українських  військових загинули під час Іловайської операції, коли відбувся прорив української групи військ з російського оточення.  Бої точилися на полях соняхів, під якими українські добровольці і військові в боротьбі з ворогом поклали своє життя за свободу нашої країни. Саме тому символом Дня пам’яті захисників України став сонях, що означає відродження з найменшого чорного зернятка  нового життя.

29 серпня – це день, коли кожен українець може подякувати загиблим захисникам та виявити пошану, вдягнувши символічний сонях пам'яті та схиливши голову під час хвилини мовчання. Адже герої живі, поки жива пам’ять про них.

Вшановуючи пам’ять загиблих в рамках Всеукраїнської акції «Сонях», в бібліотеках Заводської громади пройшло ряд заходів. Заводська публічна бібліотека підготувала і провела годину пам’яті «Уклін пам’яті загиблих героїв за волю України». Відвідувачі бібліотеки та працівники бібліотек-філій власноруч виготовили стилізований знак «Сонях пам’яті».

Заводська міська бібліотека-філія, спільно із Заводським міським будинком культури №2, також приєдналися до проведення Всеукраїнської акції вшанування пам’яті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та провели історичний екскурс «Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе навік» і виготовили символ Дня пам’яті захисників України – сонях.

Це найменше, чим ми можемо віддячити загиблим захисникам за мир у наших домівках та захист.

Моя незалежна країна – вільна, сильна Україна

 З нагоди святкування Дня Державного Прапора України в Заводській публічній бібліотеці виготовляли книжкові закладки в кольорах державного прапора. Також була проведена інформхвилинка «Жовтоблакитний символ України» про історію появи українського національного прапора та його використання  у різні історичні періоди і ставлення до державної символіки в наш час.

24 серпня ми відзначали 30 років незалежності України. Це знакова подія для всіх українців, адже наша країна хоч і молода, але з багатовіковою історією.

Долаючи надзвичайно багато викликів на своєму шляху, Україна відстояла свободу та європейський вибір революціями, а нині захищає суверенітет та територіальну цілісність від російського агресора. Ми віримо, перемога буде за нами, як проростає квітка з маленької насінини, як проросла наша незалежність із великого прагнення українців до волі. Квітка – образ, що розкриває ідею держави, саме тому читачі Заводської публічної бібліотеки та Заводської міської бібліотеки-філії напередодні свята  виготовляли стилізовану брошку «Квітка Незалежності». Підготували бібліотеки і книжкові виставки. 

Читачі Заводської публічної бібліотек мали змогу ознайомитися із книжковою виставкою-панорамою  «Моя незалежна країна – вільна, сильна Україна». В Заводській міській бібліотеці-філії було організовано тематичний перегляд літератури «Велична і свята, моя ти Україна», на якій зібрано книги, які ведуть нас шляхами боротьби, випробувань та перемог нашої країни.

Також в Заводській публічній бібліотеці була створена фотозона «Ровесники Незалежності України», яку вподобали як старше покоління так і зовсім юні відвідувачі. Та проведена літературно-історична година «Моя Україна – єдина та вільна», на якій були обговорені головні історичні події за 30 років Незалежної України.

 

Яскраве бібліотечне літо

   Зазвичай в кінці року батьки ламають голову, як зробити своїй дитині яскраве та цікаве літо. Хтось дає дітям вільний відпочинок, вважаючи,  що перезавантаження важливіше за все. Хтось встановлює розклад повторень і занять з репетиторами в літніх школах і на спеціальних сезонних курсах. І в тих, і в інших є аргументи на користь їх вибору. Дитина повинна вчитися цілий рік. Знання забуваються, якщо регулярно не повторювати пройдений матеріал вдома. Проте, під час канікул, режим занять має бути менш насиченим, ніж у шкільний період. Без підтримки та мотивації від батьків, дитині буде важко опанувати бажання погуляти та сісти за книжку. Не будьте занадто вимогливими, тому що в дитини може сформуватися або зміцнитися негативне відношення до навчання і вже потім вона не буде його нормально сприймати. Тому перше, що потрібно запам'ятати,  правильний розподіл навантаження і підтримка - це ключ до успіху.

Для альтернативного навчання  можна скористатися бібліотекою! Адже тут можна знайти не тільки нові знання, а й відпочити. Що може бути краще за цікаву книжку? Тільки інтелектуальні ігри!

І наше бібліотечне літо розпочалося саме так! Для вихованців літнього табору «Котигорошко» Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 в День захисту дітей була здійснена «Подорож у країну Дитинства» в Заводській міській бібліотеці №2. До малят на свято завітали  Кіт Базиліо (Матяш Антоніна) та Лисиця Аліса (Куніцина Віта), які хотіли забрати дітей в Країну Дурнів і примусити їх шукати золото, закопане Буратіном у землю. Та щоб перевиховати казкових гостей ведуча (Лисенко Ніна) запросила їх в чудову подорож країною Дитинства разом з малятами, та дозволила Котові і Лисиці проводити ігри. Та спочатку Кіт Базиліо та Лисиця Аліса, за звичкою, намагалися нашкодити дітям і заплутати в грі, але все закінчилося добре. Потім всіх захопила руханка «Чотири кроки» і втомлені, але щасливі діти залюбки відгадували назви мультфільмів за музичними уривками. Трішки відпочили, поки вгадували казкові загадки, і далі розважалися в грі «Сороконіжка». На завершення свята всі вийшли на майданчик, і кожен мав змогу намалювати на асфальті своє «Щасливе дитинство» та зробити на згадку фото з казковими героями. Приємно, що діти отримали солодкі подарунки, море задоволення і безліч незабутніх вражень. Було багато радісних посмішок, протягом всього заходу панувала атмосфера гарного настрою. Таким і має бути свято.

А от екскурсія до бібліотеки – це завжди нові враження і нові друзі!          І яскравих вражень у маленьких читайликів з пришкільного табору « Барвінок» «ОЗ» Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, які завітали до Заводської міської бібліотеки № 1 на екскурсію, і справді було багато. Адже неймовірний  книжковий світ здатен не лише навчити, а й здивувати, надихати на нові пригоди, на здійснення мрій, а розмаїття цікавих книг та журналів неодмінно подарують купу нових вражень та допоможуть потрапити до чарівного світу казок.

Цікавим доповненням екскурсії стала казкова правознавча вікторина, яку підготували і провели бібліотечні мешканці Кіт Базиліо і Лисиця Аліса. Діти відгадували, які права казкових героїв, гарантовані нам Конституцією, було порушено. Потім створили символічну квітку прав дітей біля книжкової виставки « Конституція країни Дитинства». Захід пройшов у дружній, веселій атмосфері і залишив по собі багато приємних спогадів. Усміхнені обличчя дітей та сяючі оченята свідчили про те, що екскурсія всім сподобалась.

В бібліотеці можна не тільки добре розважитися, а і зустрітися з цікавими людьми, хоч і онлайн. Для учнів пришкільних таборів «Барвінок» «ОЗ» Заводської ЗОШ  І-ІІІ ступенів №1 та «Котигорошко» Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 була організована онлайн-зустріч з журналістом і автором книги «Еко-історії для моїх маленьких друзів» Богданом Красавцевим. Головною темою збірки є сортування пластику, забруднення Чорного моря, водойм, утилізацію батарейок, відмова від використання безфосфатних миючих засобів тощо. Наприкінці зустрічі пан Богдан зачитав свій вірш про Уца і подарував свої Еко- віршики (електронна версія) Заводській міській бібліотеці № 1 та шкільним бібліотекам. Це віршовані твори, в яких персонажі книжки « Еко-історії для моїх маленьких друзів» рятують світ від екологічних перепон.   Після обговорення екологічних проблем, які підійняв письменник, діти мали змогу ознайомитися із новими книгами на виставці «Земля моя - планета чарівна», оглянути еколокацію «Здай батарейку, врятуй їжачка».

        

А от Вихованці пришкільного табору « FRIENDSHIP» «ОЗ» Заводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 1 взяли активну участь в екологічній грі «Природа - наш спільний дім». Захід був присвячений одній з найбільших екологічних проблем сьогодення  - забрудненню планети Земля. Питання «Куди подіти сміття?» стає все актуальнішим і діти, в ігровій формі, спробували дати відповідь на це питання. В ході гри учасники ознайомилися з найбільш поширеними типами відходів та можливістю їх вторинного використання, розгадали кросворд, з переплутаних літер збирали терміни про охорону природи. Останнім завданням було намалювати плакат під назвою «Захистимо природу разом» і діти чудово впорались.

Старшокласники та студенти добре почаклували над бібліотечними лавочками. Оновлені і заквітчані бібліолавочки тепер милують око заводчанам і гостям міста.

Арт-акцію з розмальовування лавочок  проводимо вже не перший рік і кожного разу – інша тематика. Були просто квіточки і котячі лапки, вислови про поезію, прізвища письменників, а цього разу  -  присвячені відзначенню 150-річчя від дня народження  Лесі Українки та Василя Стефаника. Кожен може прочитати цитати письменників-ювілярів та помилуватися українським орнаментом. Особлива увага приділяється і смітниці, на якій завжди напис, що закликає не забруднювати навколишнє середовище. Тож, тіштеся, милуйтеся і дякуйте творчим і талановитим ученицям 11 класу Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Лук'янець Валерії та Нестеренко Євгенії; студентам гр. Т-11, 14 ВСП «Лохвицького механіко-технологічного фахового коледжу ПДАА»  Дейнеці Руслані, Клепач Наталії, Скоровойтовій Оксані; студентці 4 курсу СумДУ Кравченко Інні.

         Не менш захопливим та спекотним на події почалося літо і в Заводській міській бібліотеці-філії. Традиційно, щочетверга, в бібліотеці проходять майстер-класи. До Дня захисту дітей було проведено майстер-клас, на якому учениці  Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Ірина Євтушенко (6 клас), Валерія  Корнієнко (6 клас) та Лілія  Обідейко ( 4 клас) виготовляли рамки для фотографій із журнальних трубочок. І такі творчі зустрічі вже стали традиційними .  Ми робили картинки в техніці декупаж на яєчній шкаралупі, декорували скляні банки та дерев’яні коробочки , виготовляли браслети із різнокольорових стрічок. До творчої групи приєднався і Євтушенко Станіслав (учень 3 класу) та дуже вправно із серветок задекорував підставку для ручок та олівців. Відкриті, творчі, креативні юні дизайнери створювали справжні шедеври. Ну і що з того що фоторамки із старих журналів і картонних коробок, а для декору використовувалися паперові серветки?  Усе, що оточує дітей і чого торкаються їх руки перетворюється на неймовірну красу!!!

Літо тільки розпочинається і попереду нас чекає багато цікавих зустрічей, неймовірних та веселих заходів,  творчих майстер-класів, що дарують яскраві враження і позитивні емоції.

     

Подорож в країну Дитинства

    Всі ми родом із дитинства. Діти чомусь завжди прагнуть скоріше подорослішати, а ми, дорослі, ностальгічно згадуємо безтурботні дитячі роки. Але всьому свій час.

Ось ми і дочекалися літа,

Перше червня – ваша втіха,

Бо цей день у всьому світі,

Приурочили вам, дітям!

Адже діти – це цвіт Землі, майбутнє нашої країни і кожного з нас, найдорожчий скарб, безмежна радість і щастя. Приходять діти у світ зовсім маленькими і безпомічними, а ми, дорослі, повинні їх виростити, огорнути затишком і теплом, щирою ніжністю, батьківською турботою і великою материнською любов’ю.

Ми маємо захистити дітей від життєвих незгод, страждань, хвороб і війн, створити всі умови, щоб виросли діти добрими, світлими, щирими і сердечними. Саме такими ми хочемо бачити своїх дітей. Турбуючись про долю дітей усього світу у листопаді 1949 року у столиці Франції Парижі рішенням конгресу Міжнародної демократичної федерації жінок і було засноване це міжнародне свято – День захисту дітей, з якого і розпозичається перший літній день.

Цікавий та емоційний заряд енергії святкову, радісну атмосферу, отримали наймолодші читачі Заводської міської бібліотеки № 1  -  вихованці пришкільного табору «Котигорошко» Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 під час  «Подорожі в країну Дитинства».

До малят на свято завітали  Кіт Базиліо і Лисиця Аліса та хотіли забрати дітей в Країну Дурнів і примусити їх шукати золото, яке Буратіно закопав у землю. Та щоб перевиховати наших гостей ведуча запросила їх в чудову подорож разом з малятами, та дозволила Котові та Лисиці проводити ігри та розваги.

Діти спочатку подорожували Країною Дитинства на кораблі і першим пунктом призначення було місто «Танців», де дітлахи танцювали запальний таночок.

Потім ведуча  запросила на потязі поїхати  в найпрекрасніше, найвеселіше, найнезвичайніше місто «Мультляндію», де малята відгадували назви мультиків за музичними уривками.

Щоб потрапити в ще одне чудове місто «Казкова галявина», діти полетіли на літаку. Там вони відгадували цікаву вікторину «З якої це казки?».

Аби Лисиця Аліса стала розумнішою малята відправилися на конях в не менш цікаве місто «Загадок і вікторин», де відгадували загадки і за кожну правильну відповідь отримали смачну цукерку.

Щоб довести Коту Базиліо, що діти хороші, всі вирушили на велосипеді в місто «Розваг». Дітвора мала можливість взяти участь в іграх та добре порозважатися.

На завершення свята всі вийшли на вулицю, щоб кожен мав змогу намалювати на асфальті своє « Щасливе дитинство».

Приємно, що діти отримали солодкі подарунки море задоволення і безліч незабутніх вражень. Було багато радісних посмішок, протягом всього заходу панувала атмосфера гарного настрою. Таким і має бути свято.