Святкове намисто України

«Зима снігами все вітає,

А грудень землю обіймає,

Співа їй тихо колискову –

Й на весну сила прийде знову!»

                                                                               Ліна Яковенко

Ліна Яковенко

Український народ багатий на колоритні і неповторні  свята, традиції та обряди. Та пам’ятаючи і шануючи звичаї свого народу, ми започатковуємо нові свята, що сприяють збереженню та відродженню українських традиції. Вже здобуло неабияку популярність Свято вишиванки, а нещодавно група громадських діячів, акторів та успішних жінок із Вінниччини ініціювали запровадження Всесвітнього дня української хустки.

«Запровадження Всесвітнього Дня Української Хустки на державному рівні викликано тим, що споконвіку українки носили хустку, яка вважалась оберегом, символізувала любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм. Тожзапочаткування свята Української Хустки сприятиме збереженню та відродженню українських традицій», - зазначили ініціатори свята на сторінці події у Facebook. Його пропонують відзначати щороку 7 грудня і з цієї нагоди у мережі запустили флешмоби #УкраїнськаХустка та «Зроби фото з хусткою» і тисячі світлин в яскравих хустках українок наповнили соціальні мережі. До флешмобу також долучилися українки діаспори в Латвії, Індії, Португалії, Казахстану, США та інших країнах.

Спробували пов’язати хустку за традиціями Полтавщини і учні 7-х класів Заводської ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів. А відбувалося все на презентації книги Ліни Яковенко «Святкове намисто України» за участі авторки. У своєму виступі Ліна Яковенко розповіла про себе (народилася вона в с. Харківці Лохвицького району), що надихнуло на створення книги, чому саме така назва: «Із давніх-давен наші прабабусі вважали коралові намиста оберегами. І ці прикраси, наче священні реліквії, передавалися по жіночій лінії. У книзі «Святкове намисто України» в поетичній формі розповідається про звичаї та обряди найколоритніших древніх українських свят, де у разки намиста переплелися традиції, вірування та щедра уява рідного народу».

Запрошуючи поринути у світ народних вірувань, учні прочитали вірші із презентованої книги про свято Маковія, Спаса, Святого Миколая та Різдвяну казку, які налаштували всіх на святковий настрій.

 Поспілкувалися про зимові святкування та розваги, які відзначають у родинах дітей та дізналися про ще одне цікаве свято. 14 грудня у народі вшановували пророка Наума – покровителя навчання і науки, розуму, знань і доброчинства. У давні часи навчальний процес розпочинався взимку – 1 грудня за старим стилем (14 – за новим). То була найзручніша пора здобувати освіту для сільських дітей. Бо, найосновніші сільськогосподарські роботи вже було завершено. А тому вважалося, що саме в день Наума добре починати вчитися: «наука на ум піде».

 Наостанок нашої зустрічі зробили мотанку оберіг «Мудрі рішення» або «Розумницю». Замість голови у ляльки – горіх, який з давнини вважався символом мудрості та міцності. Створюючи такий оберіг, всі подумки просили допомоги у навчанні чи прийнятті важливих рішень, підтримки у справах та починаннях.

Сподіваюся, що після такої незабутньої і теплої зустрічі із письменницею Ліною Яковенко діти по-іншому сприйматимуть традиційні свята, які ми отримали у спадок. Будуть берегти і поважати їх, щоб не перервався зв’язок поколінь і збереглася генетична пам’ять нашого народу.

Марафон написання листів: як рятувати життя підписами

Марафон написання листів – це щорічна глобальна кампанія за звільнення незаконно засуджених людей та прискорення розслідування суспільно важливих справ. Вона проводиться по всьому світу до Міжнародного дня прав людини 10 грудня та об'єднує мільйони небайдужих людей у всьому світі.  Це акція,  яку Amnesty International влаштовує в понад 200 країнах планети. В Україну марафон прийшов 2006 року. А почалося все з сусідньої Польщі в 2001 році. Член Amnesty International Вітек Гебановські у Варшаві почув історію: люди в африканській країні збиралися разом та писали стільки листів на підтримку прав людей, скільки встигали за певний проміжок часу. Тобто влаштовували такий собі марафон, на якому треба не бігати на час і швидкість, а писати. Зараз люди з усього світу пишуть листи підтримки та підписують петиції на захист тих, чиї права були порушені. Це допомагає змінити життя конкретних людей – героїв та героїнь Марафону написання листів.

Головне завдання Марафону – зібрати якомога більше підписаних петицій та написаних листів. Петиції завжди адресовані конкретній людині (прокурору, президенту, представнику ООН…), яка може своїм рішенням щось змінити. Листи на Марафоні пишуть безпосередньо ув’язненим або ж їхнім родинам, аби підтримати та нагадати – ви не самі, ми про вас знаємо й робимо все можливе, аби ви повернулися додому.

Долучитися до Марафону, підписати петиції на написати листи підтримки мали змогу старшокласники ОЗ «Заводська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1» і Заводської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 та студенти Лохвицького механіко-технологічного коледжу ПДАА 3 грудня в Заводській міській бібліотеці №1. Захід проводила координатор Марафону написання листів Кравченко Інна, студентка СумДУ, спеціальність «Соціальна робота», кафедра «Психології, політології та соціокультурних технологій» .

Із виступу студентки-волонтерки ми дізналися, що таке Марафон написання листів, як підписані нами петиції допоможуть постраждалим та як взяти участь в акції. Трагічні історії не залишили байдужими присутніх і всі підписалися та написали листи підтримки тим потерпілим, історія яких найбільше вразила. Писали листи українською мовою, англійською, спробували навіть китайською, доповнювали різнокольоровими малюнками та українською символікою із вірою в те, що вони зможуть допомогти, підтримають ув’язнених та їх родини.

Всіх хвилювало найважливіше питання – чи означає підпис на петиції 100%-е звільнення людини? Відповідь - ні. Але ці листи важливі. Український політв’язень Олег Сенцов після звільнення наголошував, що найбільше в неволі чекав листи підтримки.

Тож, яка користь від петицій, чи допомогли вони комусь? Так! Упродовж 2006 – 2017 років завдяки марафону у 75 зі 146 справах сталися позитивні зміни. Моузес Актугба завдяки марафону залишився живим – його помилували після 10 років очікування смертного вироку. Білоруський правозахисник Алесь Біляцький вийшов на свободу. Магадіну з Чаду, якого збиралися довічно ув’язнити за пост у Facebook, пом’якшили вирок. Юристку з Китаю Ні Юлань, яка захищала права незаконно виселених людей, а також сама лишилася без будинку, перестали переслідувати та цькувати після марафону. А ув’язненій за боротьбу з корупцією Лю Пін після марафону дозволили побачення з донькою. І це лише 6 позитивних зрушення з 75.

Долучитися до Марафону можна онлайн. Для цього достатньо обрати на сайті Марафону-2019 https://marathon.amnesty.org.ua/  героя , перейти за посиланням і слідувати інструкції. Це найменше, що ми зможемо зробити в підтримку тих, чиї права було грубо порушено.

Цього року Марафон присвячений молоді, що змінює цей світ на краще і чиї права опинилися під загрозою.

ЕМІЛЬ АСТРАВКО, БІЛОРУСЬ. У УВ'ЯЗНЕНИЙ ПІДЛІТОК МРІЄ ПРО СВОБОДУ. Йому було всього 17 років, коли його засудили до 10 років тюремного ув'язнення за розповсюдження наркотиків. Еміль підробляв після школи кур'єром в одній інтернет-компанії. Роботодавець запевняв його, що посилки, які він доставляв, містять дозволені законом суміші для куріння, але там знаходилися заборонені наркотичні засоби. Слідство навіть не спробувало встановити ані власника компанії, ані інших осіб, пов'язаних з цією справою. До кримінальної відповідальності було притягнуто тільки Еміля.

САРА МАРДІНІ ТА ШОН БІНДЕР, ГРЕЦІЯ.  ЇМ ЗАГРОЖУЄ УВ'ЯЗНЕННЯ ЗА ПОРЯТУНОК ЖИТТІВ. Вони були волонтерами у пошуково-рятувальній організації на острові Лесбос та допомагали людям, що опинялися у небезпеці у морі. Їх запроторили до в'язниці, обвинуватили у шпигунстві, контрабанді людей та приналежності до злочинної організації. У грудні 2018 року їх відпустили під заставу, наразі вони очікують на суд.

ЯСАМАН АР'ЯНІ, ІРАН. 16 РОКІВ В'ЯЗНИЦІ ЗА ПРАВО НЕ НОСИТИ ХІДЖАБ. Ясаман Ар'яні та її мати Моніре Арабшахі були засуджені до шокуючих 16 років ув'язнення за їхню боротьбу проти дискримінаційних законів про примусове носіння хіджабів. Їх заарештували у квітні 2019 року через відео, на якому вони, будучи без хусток, роздавали квіти пасажиркам поїзду, призначеного тільки для жінок.

ОКСАНА МАМЧЕНКО ТА ЇЇ ДІТИ, Україна. ПОТРЕБУЮТЬ ЗАХИСТУ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА. Протягом двох десятиліть Оксана страждала від фізичного, психологічного та економічного насильства від свого чоловіка. Так само страждали її 12 дітей. У 2018 році Оксана наважилася розлучитися. Проте вона та діти продовжують жити зі своїм кривдником під одним дахом, і насильство продовжується. Суд вже тричі видавав обмежувальні приписи, згідно із якими колишній чоловік не має права знаходитися із ними в одному домі та наближатися до них. Але він проігнорував їх усі, а поліція не зробила достатньо для їхнього виконання.

ЇЛІЯСИЦЗЯН РЕХЕМАН, КИТАЙ. НАСИЛЬНИЦЬКИ ЗНИКЛИЙ, ЗАПРОТОРЕНИЙ ДО ТАБОРІВ. У 2017 році, Іліясицзян Рехеман навчався в університеті у Єгипті та доглядав за своєю родиною. Несподівано, у липні того року люди з Вашого уряду під тиском змусили владу Єгипту повернути сотні уйгурів до Китаю. Іліясицзян був одним з них. Вірогідно, що Іліясицзян наразі знаходиться у одному з китайських таємних таборів для перевиховання, де відбуваються численні порушення прав людини.

ХОСЕ АДРІАН, МЕКСИКА. ЗАТРИМАНИЙ ТА ПОБИТИЙ ПОЛІЦІЄЮ. Хосе Адріан просто повертався додому зі школи, коли раптом опинився на місці сутички між групами молодих людей, в результаті якої було пошкоджено поліцейську машину. Поліцейські накинулися на Хосе Адріана та штовхнули його на свою машину. Йому було всього 14 років, і поліцейські заарештували його без жодних пояснень і навіть не зателефонували його батькам. Вони забрали його до поліцейського відділку та катували його. Хосе Адріан має порушення слуху, яке могло йому завадити спілкуватися із поліцейськими під час затримання.

МАҐАЇ МАТІОП НҐОНҐ, ПІВДЕННИЙ СУДАН. ПІДЛІТКУ ЗАГРОЖУЄ СТРАТА. 17-річний підліток, знаходиться у «камері смертників» у Південному Судані. Йому було 15 років, коли його визнали винним у вбивстві його двоюрідного брата та засудили до смерті через повішення. Під час суду Маґаї розповів судді, що йому було всього 15 років в той час і що смерть його двоюрідного брата була нещасним випадком. У Маґаї не було адвоката під час судового процесу.

МАРІНЕЛЬ СУМООК УБАЛЬДО, ФІЛІППІНИ. ПОСТРАЖДАЛА ВІД ТАЙФУНУ ВИМАГАЄ ГІДНОСТІ. Марінель Сумоок Убальдо було всього 16 років, коли вона стикнулася із руйнівними наслідками зміни клімату. Марінель пережила смертоносний тайфун Йоланда у 2013 році. І саме тому вона стала активісткою, яка прагне домогтися від влади Філіппін та урядів країн всього світу рішучих дій з подолання зміни клімату та її наслідків. Вона робить це задля своєї спільноти, та всіх інших, кого спіткала схожа доля.

Щодня за наші права та свободи борються сотні активістів і активісток у всьому світі. Але часом трапляється так, що їм стає життєво необхідною допомога кожного з нас. І найменше, що ми можемо зробити, написати листа підтримки.

Україна у вирі радянського тоталітарного режиму

Фото сім'ї Крушельницьких у 1930 р. стало символом винищення 

сталінським режимом української інтелігенції

Сьогодні дуже важливо привертати увагу молоді до минулого, розповідати про жахи тоталітаризму, страждання мільйонів невинних, що стали жертвами радянського режиму та навчити, як важливо розвивати демократію, дотримуватися прав людини, берегти культурні традиції, щоб страшні роки не повторилися знову.

Українська  нація  пройшла  не  одне  випробування  на  шляху  одержання незалежності (навіть зараз нас випробовують на міцність),  але  найдраматичнішими  залишаються  сторінки минулого  століття. Кривавими багнетами насаджувалася радянська влада, зміцнювався тоталітарний  режим, набуло апогею масове політичне насилля  над  людиною, яке було санкціоновано вищим керівництвом СРСР. Як антилюдяна  та  антинародна, так  і  антиукраїнська політика «великого  терору» суттєво  деформувала людину  та  систему її цінностей. 

Тоталітарний режим прагнув встановити повний контроль над усіма сферами життя людини та суспільства. Такий режим не міг обійтися без насилля, без застосування в управлінні й внутрішній політиці терору, без придушення будь-якого інакодумства, недопущення будь-якої критики режиму.

В Україні репресії здійснювалися в особливо страшних розмірах: сталінський режим прагнув знищити рух за самоствердження української нації. Сталін боявся, що Україна може вийти зі складу СРСР і голодом, репресіями та терором «вбивав український національний рух». Масові репресії трьома великими хвилями прокотилися по Україні, знищуючи на своєму шляху людські життя, ламаючи людські долі.

Перша хвиля – розкуркулення, депортації, викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції. Першою жертвою масового терору стало селянство.  Сталін розпочав кампанію «ліквідації куркульства як класу». Куркулями оголосили найбільш працьовитих господарів. Зрозуміло, що вони були рішучими противниками колективізації. В них відбирали землю, майно, все, що вони заробляли важкою працею. Того, хто не погоджувався, примусово виселяли в Сибір або розстрілювали. За підрахунками демографів, від колективізації постраждало близько 1 млн. людей.

Першим політичним процесом стала так звана «шахтинська справа» 1928 р. За нею були притягнені до відповідальності інженери та техніки Донецького басейну, яких обвинувачували у свідомому шкідництві, організації вибухів на шахтах тощо. Насправді ніякої організації не існувало та 53 спеціалісти були засуджені. 5 чоловік отримали смертний вирок, інші – різні строки ув’язнення. Після цієї «справи» почалося багаторічне цілеспрямоване переслідування так званих буржуазних спеціалістів, яке призвело врешті-решт до майже цілковитого знищення цього нечисленного прошарку освічених людей.

Ще був сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (1930) із звинуваченням у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України. І знову – ніяких доказів, а 45 українців отримали різні строки ув’язнення.

Потім - сфальсифікована справа «Українського національного центру» (1931)  – процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.

Радянська влада переслідувала віруючих і релігійні конфесії. 28-29 січня 1930 р. відбувся надзвичайний «самоліквідаційний» собор Української Автокефальної Православної Церкви. З 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства.

І таких «викриттів» було багато.

Всі ці страшні дії радянського режиму викликали протести по всій країні. Українське суспільство було готове до зриву у будь-який момент. Кінець 1920-х – початок 1930-х років – Україна повставала. Селяни створювали озброєні загони, виганяли комісарів і відновлювали самоуправління. Масові виступи охопили Поділля, а потім і інші регіони України. З 1928 по 1931 рік дослідники нарахували майже 5 тисяч повстань. Радянська влада відповіла терором, проти селян застосовували війська, кулемети і гармати, непокірних розкуркулювали і вивозили у Сибір, оголосили хлібозаготівлю і забрали усі харчі. Та українці оборонялися. За перші 7 місяців 1932 року сталося 923 повстання, у яких взяли участь понад 100 тисяч людей. А тоді голод забрав сили і на весну 1933 року українці помирали цілими селами.  Голодомор став для Сталіна вирішальним ударом у відповідь на те, що він називав страхом втратити Україну.

І Україну накрила друга хвиля репресій – голодомор, боротьба з «націоналістичним ухильництвом».

У повісті «Все тече», яку вперше надруковано у ФРН 1970 року, російський письменник Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема, голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи: «А наказ — убити голодом селян в Україні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми... Шукали зерно, неначе не хліб це, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погреби перекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводи скрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, а навколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало — забракло в радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везли зерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Один із глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо не горіло, це життя горіло ... Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потім середній вік...» Жахливі людські втрати, яких зазнала Україна від штучного голоду.

Левко Лук’яненко, майбутній автор Акту про незалежність України, не помер у ті страшні роки лише завдяки гнилій картоплі, яку зміг сховати його батько. Василь Барка, письменник, який розказав світу про Голодомор, вчителюючи на Кубані, дивом уцілів у голод. Олесь Гончар, класик української літератури, врятувався завдяки сухарям, які вдалося дістати його бабусі. Але близько 4 мільйонів не вижили. Понад півмільйона не народилося. Помер кожен восьмий мешканець України.

Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. Ми мусимо пам’ятати і донести світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість.

Сталінська тоталітарна машина не зупинялася ні на мить, вона продовжувала знищувати усіх, хто був або лише потенційно міг бути в опозиції до неї. Настала третя хвиля – доба «великого терору».

Паралельно з Голодомором селян, Сталін вдарив і по українській інтелігенції. Почалися необґрунтовані  репресії, пошуки  «ворогів  народу», «антирадянських елементів», які  були  страчені репресивною  партійною  і  державною  системою в  підвалах катівень, замордовані та перетворені у «табірний пил». Це була боротьба з українським націоналізмом;  з ухилами в партії; чистка партійної верхівки, репресії проти членів КП(б)У; репресії в армії; репресивні заходи проти українських діячів культури. Українці були  страчені репресивною  партійною  і  державною  системою в  підвалах катівень, замордовані та перетворені у «табірний пил».

Місця масового захоронення жертв сталінського терору є по всій території колишнього СРСР. Карельське урочище Сандармох тільки одне з них. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року там убили 1111 в’язнів соловецького етапу. Серед них і 290 кращих представників української культурної та наукової еліти. Серед убитих, зокрема, засновник  театру «Березіль»  Лесь Курбас, драматург Микола Куліш,  історики Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, письменники Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, міністр фінансів УСРР Михайло Полоз, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан.

Всього в Україні з 1930 рік по 1941 рік було розкрито більше 100 різних «центрів», «блоків», «організацій». За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури. Доба Розстріляного відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період умістив таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя. Кожен із визначних діячів відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років. Точну кількість жертв «Розстріляного відродження» не вирахувати.

Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд.

Та репресійна машина тоталітарного режиму тільки набирала обертів. Червоний Молох  вимагав  все  нових  і  нових  жертв.  В  країні  відбувалися  масові порушення  прав  і  свобод  людини: фабрикувалися  справи,    слідство  велося  формально,  швидкими  темпами, «зізнання» вибивалися тортурами, суди проходили заочно, родичі не знали, де був похований засуджений(на). За  словами поета П.  Ребра,  «вельми  трагічною  була  доля людей,  які  прийшли  на  цей  світ  з  болгарськими,  польськими,  єврейськими, німецькими,  грецькими,  татарськими,  естонськими  прізвищами:  вони,  як правило,  отримували  розстрільні  статті  як  «шпигуни». У  такому  ж  темпі  й виконувалися вироки.

Одним із наймаштабніших злочинів стала операція «Вісла». Історики зазначають, що операція стала інструментом етнічної чистки: українців примусово переселяли, позбавляючи права власності на колишні господарства і майно. У 1947 році за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської республіки та ЧСР примусово, з використанням військ, проводилася депортація українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.  Лише за три місяці (квітень–липень) було силоміць переселено понад 140 тисяч українців. Вони в цей період зазнавали насильства, їх арештовували та розстрілювали.

Та українці не змирилися, не зламалися і продовжували вірити і боротися за незалежну і самостійну Україну. У 1960-1980-х р.р. почало формуватися покоління шістидесятників, самвидав, дисидентський рух як вияв політичної опозиції комуністичному режимові в Україні. Яскравими прикладами непокори є нелегкий життєвий шлях Василя Стуса і Алли Горської. Їх вбила радянська система, але вони, навіть під страхом смерті не зрадили своїй ідей – жити у вільній Україні.

Василь Стус (06.1938-04.09.1985) - видатний український поет, перекладач, прозаїк, мислитель, літературознавець, правозахисник, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» (1965 р.) приєднався до протесту, закликав зупинити арешти інтелігенції. За це Стуса відрахували з аспірантури та розпочали стеження. Весь цей час він укладав збірки, проте не міг видавати їх через тиск влади і перше легальне видання Стуса легально побачило світ аж у Бельгії.  Та попри тиск, поет не зупинив активної діяльності. У віці 34 роки його вперше арештували та засудили «за антирадянщину». У трудовому таборі Стус зрікся радянського громадянства: «Бути радянським громадянином – це значить бути рабом». Після повернення до Києва (1979 р.)  він приєднався до Української Гельсінської групи. Рік по тому Стуса знову арештували та надали державного адвоката -  відомого сьогодні Віктора Медведчука. Поет програв процес – його знову засудили, цього разу до 15 років. «В чому саме мене звинувачують, мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю.» Василю не судилося дожити до кінця строку. В таборі він зустрівся із нелюдськими умовами утримання, стан його здоров’я постійно погіршувався. Він продовжував писати вірші, але їх постійно вилучали. Про Стуса знали – його намагалися визволити. Навіть пробували висунути на Нобелівську премію. Однак він загинув в холодному карцері за 6 років до розпаду СРСР і був похований на табірному цвинтарі. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко нарівні з цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштовану наглядачами.

19 листопада 1989, разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. Реабілітований у 1990 році. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991), Герой України (2005).

Василю Стусу довелося бути на похованні Алли Горської, яку теж вбила радянська система.

Алла Горська (18.09.1929-28.11.1970)  народилася в Ялтi. Вона походила з номенклатурної радянської родини (її батько Олександр Валентинович працював на керівних посадах у кіновиробництві – був директором Ялтинської кіностудії, «Ленфільму», Київської й Одеської кіностудій, очолював театр-студію кіноактора на Кіностудії ім. О. Довженка) і водночас була талановитою художницею. Таке становище відкривало перед дівчиною якнайширші перспективи в світі мистецтва. Та вона вибрала інший шлях, ставши українською дисиденткою. В роки так званої «хрущовської відлиги» Алла Горська активно включилася в процес національного відродження. Вирісши в зросiйщенiй сім’ї, вона свідомо перейшла на українську мову спілкування.

У 1962 році Алла Олександрівна стає одним iз засновників Клубу творчої молоді. Одного разу в Клубі хтось приголомшив новиною: у Жовтневому палаці, де в кімнаті №13 вони засідали, до війни була катівня НКВС. Створили комісію для збору матеріалів про сталінські репресії. Горська, разом із поетом Василем Симоненком і режисером Лесем Танюком, розпитували людей, яким пощастило повернутися з ГУЛАГу. Спогади очевидців привели до Биківні – північно-східної околиці Києва. 1962 року Горська, Танюк та Симоненко поїхали туди і побачили звичайну картину: горби, травичка, пасуться кози, хлопчаки ганяють у футбол. Та коли придивилися: замість м'яча – прострелений череп. Місцевий дідусь за чарку розповів, як енкаведисти від літа 1936-го й до початку війни ховали тут свої жертви. Потім виявили поховання замордованих на Лук'янівському цвинтарі. Про свої знахідки написали до Київради та відповіді не отримали, проте «потрапили на олівчик» КДБ. Василеві Симоненку ці відкриття коштували життя. У Черкасах йому в міліції відбили нирки і у 1963-го поет помер. Горській погрожували по телефону, виключили зі Спілки художників, Клуб творчої молоді закрили. Та Алла не зрадила своїм переконанням.

 По арештах української iнтелiгенцiї в 1965 роцi А. Горська подала окрему скаргу прокуророві УРСР. Це були її перші відкриті сутички з органами держбезпеки. Вона подавала клопотання на захист П. Заливахи, була присутня на процесі В. Чорновола, де з групою киян заявила протест проти незаконного ведення суду. У квітні 1968 року вона поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури на ім'я Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного у зв'язку з арештами і протизаконними закритими судами над дисидентами. У відповідь – переслідування з боку радянських органів безпеки,  виклики в КДБ, попередження, стеження та погрози.

Життя Алли Горської обірвалося 28 листопада 1970 року. Друзі і знайомі донині впевнені, що загадкова смерть – це справа рук КДБ. Її знайшли на дачі в погребі із прорубаною сокирою головою. Звинуватили у вбивстві свекра, чоловіка похилого віку, якого теж знайшли мертвим на залізничній колії. За кілька тижнів, коли чоловікові Алли в міліції повертали частину особистих речей загиблих, той поцікавився, чи не страждала його дружина перед смертю. «Убито одним ударом, професійно! - відповів офіцер.» Справу закрили. Алла Горська залишила по собі картини, i головне – пам'ять як про Людину.

Скільки людських життів забрав, скільки зламаних доль залишив по собі Червоний Молох радянського тоталітарного режиму? Які масштаби більшовицьких репресій? На ці питання ми ще не знайшли всіх відповідей. Архіви, хоч і поволі, розсекречуються і, можливо, наступне покоління станете свідками розкриття тих жахливих подій, що породила радянська система.  Пам’ятайте про це, щоб такі жахіття більше ніколи не повторилися. Адже Росія і досі виношує плани – поневолити Україну, підкорити своїм імперським амбіціям. Вже була спроба встановити тоталітарний режим через президента-маріонетку Януковича, але молодь, студенти, свідомі українці вибрали інший шлях. Тоді Росія відібрала Крим і розв’язала війну на Сході України. Боротьба не закінчується.

Джерела:

https://ukrclassic.com.ua/katalog/teoriya-literaturi/3480-rozstrilyane-vidrodzhennya-v-ukrajinskij-literaturi

https://www.researchgate.net/publication/327720471_Ukrainska_ludina_v_umovah_totalitarnoi_sistemi_30-h_rr_HH_st

https://www.radiosvoboda.org/a/27528466.html

https://pon.org.ua/novyny/1895-den-proroka-nauma-pokrovitelya-navchannya-i-nauki.html

http://ru.osvita.ua/vnz/reports/history/33632/

http://studepedia.org/index.php?vol=1&post=2555

https://history.vn.ua/book/history3/38.html

https://www.radiosvoboda.org/a/29582023.html

Презентація книги Світлани Качуровської "Засинайлики та засиналоньки"

Картина Світлани Качуровської

Щороку кожної третьої п'ятниці  березня людство відзначає Всесвітній день сну. Так Всесвітня організація охорони здоров’я із 2008 року звертає увагу на проблеми зі сном у людей.        Таку проблему має кожен другий дорослий житель Землі.                        

У 2011 році Всесвітній день сну був присвячений проблемам дитячого сну. Це значить, що існують проблеми зі сном і у дітей.

Сон дуже важливий для здоров'я, особливо дитячого. Під час нормального і здорового сну в нашому організмі відбуваються унікальні  процеси, після яких ми почуваємося бадьорими і повними сил. Але, мабуть, у кожного були і проблеми зі сном, коли матусі не могли вкласти діточок в ліжечка.

Що ж тоді робити?

Мабуть у кожної матусі свій підхід: хто казочку розповідає, хто колискові співає, чи використовує інші прийоми. І тоді спиться солодко і сняться кольорові сни.

Так, кожен із нас, мабуть, отримував це задоволення, коли матуся співала колискову перед сном. Найкращу і найприємнішу колискову. А може і не найприємнішу про сіренького вовчика, що вкусить за бочок. А хтось лічив овечок, намагаючись заснути. Чи можливо слоненят як Петрик П’яточкін із мультфільму.

Щоб гарно виспатися і відновити сили для повноцінного і насиченого цікавими подіями дня, потрібно перед сном не бігати, не грати в надто рухливі ігри, не переїдати, не нервувати. А найкраще заснути допомагає мамина казочка, чи колискова пісенька.

Щоб наснилися тільки приємні сни, прилітають Засинайлики - чарівні створіння, матусині помічники, які допомагають заколисати, приспати дитину та охороняють її сон до світанку.

Коли ви відчуваєте тепло на душі і вам сняться казкові сни, то Засинайлики посипали вас золотим пилком із небесних соняхів. Буває, не хочеться прокидатися – це означає, що Засинайликів ще не змінили Світайлики, які вмивають вас ранковою росою і допомагають прокинутися в гарному настрої.

Присутність Засинайликів, мабуть, відчував кожен, а які вони на вигляд, ми дізналися із книжечки «Засинайлики та засиналоньки», яку написала і проілюструвала сумська художниця Світлана Качуровська. Ще у її доробку є засиналоньки, до яких вона написала музику і сама заспівала.

Засинайлики завжди мають із собою золотий пилок із небесних соняхів, і якщо не спиться дитині, то посипають дитячим сном, примовляючи «Посівалочку на ніч»:

Сиплю сон із зірочок

Для маленьких діточок!

Дін-дон, дін-дон!

Замовляйте в мене сон!

Для котика - котячий сон,

Для Петрика – дитячий сон,

Для зайчика – заячий сон,

Для їжачка – їжачий сон...

І так цей сонний пилок іноді присипляє, що й танцювати на животі сонька можна. Як от у віршику:

Поки Кіт Рудик замуркано спав,

Мишачий гурт собі бал влаштував.

Де ще таке ви побачите, друзі –

Мишачий танець в котиська на пузі?!

Ну а якщо зовсім не спиться, то допоможе лічилонька-засиналонька. Пам’ятаєте як Петрик П’яточкін слоників рахував? А Світлана Качуровська написала іншу безкінечну лічилку:

Хто там спати не хотів?

Порахуйте баранців!

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Поки ще не хочу спать!

Шість, сім, вісім, дев’ять, десять –

Щось на небі зорі креслять!

Одинадцять і дванадцять – 

Місяць знову йде до праці!

Взув – тринадцять – теплі капці,

Чотирнадцять – нумо гратись,

І п’ятнадцять, і шістнадцять,

Ой! – сімнадцять, вісімнадцять,

Дев’ятнадцять, навіть двадцять…

Щось я ще не хочу спати!

Треба знов порахувати!

(починають рахувати спочатку)

Раз, два, три…

Якщо й лічилка не допоможе, то пісня «Засиналонька» точно приколисає:

Заспіваю пісеньку

Для синочка й Зайчика,

Для рудої Лисоньки,

Для вовчика-Братчика.

Ай-люлі-люлі…

Ви навіть можете замовити у Засинайликів гарні сни, адже  коли виспався добре, бачив приємні сни, то і прокидаєшся в чудовому настрої:

Засинайлику, Засинайлику,

Заспівай мені засиналоньку !..

Хай мені насниться

Золота пшениця,

Блакитнеє небо,

Літечко зелене.

Пташечка на гілочці

Грає на сопілочці.

Зайчики пухнасті,

Як у добрій казці.

Ай-люлі-люлі.

Ми вже багато цікавого дізналися із книжечки про Засилайників, а де ж вони живуть? 

-      Де живуть Засинайлики?

-      У будиночках-чайниках!

-      Купаються в чашечках з молоком

        Теплим та медком!

-      Що люблять поїсти?

-      Непечене тісто!

-      Які чудні істоти!

-      Погратися не проти!

-      А що ж до роботи?

-      Сну відкривають ворота!

-      Спати лягають на світанку,

        Бо роботи мають до ранку.

-      Які ж молодці

        Засинайлики оці!

А ще Засинайлики розкидають ложками сон із неба, гарбузове золоте насіння.

Ходить сон коло вікон.

Скибка жовта і солодка

В небі замість місяця…

Всіх укутав уночі гарбузовий сон.

Золоте насіння з неба сиплеться.

Картопляна хата,

Гарбузова каша.

Сплять давно малята.

Спи, донечко наша.

Хтось летить над хатами,

Сон скида лопатами.

Щойно всі лягають спати,

Засинайлик знову, знову тішиться.

Золоте насіння з неба сиплеться.

А відгадайте загадку-засиналоньку:

Хто це рохкає у ліжку?

Звісив ненароком ніжки.

Тепла ковдра – чистий льон!

Поросячий в нього сон.

Правильно – поросятко.

В цій книжечці ще багато цікавих віршиків-засиналоньок для гусоньок, ведмежатка і котика руденького, і дитятка маленького. Тож беріть читайте і засиналоньки співайте! Книжечка вже є в бібліотеці! 
А засиналоньку послухати у виконанні авторки Світлани Качуровської ви можете за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=LInhMbJofsM&fbclid=IwAR2glK8MOCgUTnSMGl7zaZxYJVe-zuophZfQMLPhhwkBW9pORkSzuMU41Oc

Такими Засинайликів побачила авторка, а її подруга Анна Коршунова оживила їх.  Вилетіли вони з картини і всілися на краєчку.

Анна Коршунова пошила Засинайлика і для нашої бібліотеки
(це вже третя авторська лялька, яка оселилася у нас). 

А матусі, які прийшли на презентацію книжечки, принесли Засинайликів, яких власноруч виготовили для своїх діточок.

  

Всі дуже гарно провели час - слухали віршики і пісеньки, дивилися мультфільм, малювали.