вівторок, 18 липня 2017 р.

Більше поезії в бібліотеках

8 липня біля Заводської міської бібліотеки №1 пройшла акція – «Серця поезія єднає», щоб підтримати флешмоб «Більше поезії у бібліотеках» від Видавництва Старого Лева. Учасники акції Кравченко Інна, Іващенко Ігор, Синявська Олександра, Мішура Інна, Дрига Анна, Дрига Антон разом із бібліотекарями Матяш Антоніною та Лисенко Ніною записали висловлювання про поезію відомих письменників – Ліни Костенко, Бориса Олійника, Йосипа Бродського, Івана Драча на лавочках біля бібліотеки. В цей час звучали пісні на вірші українських поетів – Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Івана Франка, а всі бажаючі мали змогу ознайомитися із тематичною викладкю «Поезія, що грає музикою слів». Потім, за чашечкою чаю, учасники читали улюблені вірші. Я була приємно здивована тим, наскільки молодь цікавиться сучасною поезією. Вони читали улюблені вірші, бережно переписані в зошит чи збережені на сторінка в соцмережах, залюбки знайомилися із творами сучасних письменників Полтавщини. 












неділя, 7 травня 2017 р.

Свіча голокосту не згасне
При слові «голокост» кров холоне в жилах — варто тільки згадати, що сім десятків років тому була зроблена спроба повного винищення цілої нації!
Ця страшна подія не оминула і наш рідний край. Коли було окуповано Лохвицю то в місті почали встановлюватись «нові порядки», складалися списки комуністів , активістів, проводяться вибіркові арешти.
Євреям, (а їх в Лохвиці становило 43.7%  майже половину населення міста) уже з осені 1941 року наказано носити білі нарукавні пов’язки, а потім і зовсім зігнано в два гетто, які розташовувались в місті.
Спогади тих страшних часів досі крають душі жертв, які вижили в період Голокосту і дожили до наших днів.
Про криваві події 12 травня 1942 року дізнаємося із спогадів очевидців розстрілу євреїв Чернік К. М. , 1928 р. н. , жительки с. Благодарівка . Її хата розташована біля підніжжя яру, де гітлерівці і поліцаї здійснювали «масову акцію». З вечора 11 травня поліцаї наказали селянам, щоб ніхто вранці не виходили з хат, щоб позакривали вікна. А рано вранці сонячного, погожого дня 12 травня жителі села почули шум машин і гвалт людей. Євреїв вивантажували на галявині при дорозі, що веде на Гаївщину.
Наказували тут роздягатися і понад схилом великого яру вели до місця розстрілу. Вздовж останнього шляху стояли поліцаї і гітлерівці. До обіду постріли затихли. Запанувала тиша. Біля дороги німці розпалили багаття. Палили речі забитих людей . Певно, те, що їм було не потрібне. І раптом тишу обірвав велетенський вибух… Ще трохи часу і стихло все. Кривава Акція завершилася. Надвечір, коли вороги поїхали, жителі села побігли подивитися, чи немає живих, яким потрібна допомого. Нічого… Все засипано велетенським шаром землі. Її будо так багато, що нічого не ворушилося і не текла кров, як згадують і пишуть у статтях багато лохвичан.
         Ось так на північно – східній околиці міста Лохвиці в урочищі Лазірки, біля села Благодарівки були розстріляні євреї Лохвицького гетто.
Спогади про ті страшні дні не відпускають нас і досі, не зникають з нашої пам'яті…
Абакумова Катерина  учениця 8 – Б класу Заводської  ЗОШ № 1 своїми поетичними  рядками закликає нас не забувати ці трагічні сторінки, не відбирати в народу правду та свободу і понад усе цінувати людське життя:

Життя людське – це найдорожчий скарб
Життя – це сміх, це радість, це краса !
Як боляче, що інколи не можеш
Пройти свій шлях життєвий до кінця.

Ти хочеш жити, вірити й кохати,
Садити квіти, чути спів пташок,
Але існує в світі зла багато,
Свавілля нелюдів твоє життя спинило.

Та не одне життя, а тисячі, мільйони,
При слові  «голокост» холоне  кров,
Це спроба винищення нації одної
Не дай, Господь, це пережити знов!

Стражденна Лохвиччина, і тебе торкнулись
Тортури, сльози та нестерпний біль!
Хто право дав знущатись над євреєм,
В чому вина нещасних матерів!?

Вони так само діточок родили,
Раділи першим крокам немовлят.
Та вража куля їх не пощадила
Всю ніч стогнала, плакала земля.

Лиш був наказ зібратися з речами,
Прийшли чоловіки, жінки та діти…
Їх майже 300 – безневинних жертв
12 травня було вбито!

І діточок матуся притискала.
І батько обіймав, щоб захистити
Бабуся падала навколішки, благала.
Та був наказ – нікого не жаліти

«Дідусю відведи мене від ями,
Вона холодна, сіра і глибока.
Тікаймо, чуєш, люба моя мамо!
Від смерті відділяє нас лиш крок»

Пройшли роки, а біль у серці вічний,
Кружляє в небі зграя вороння,
Знов спогади вертаються до мене,
Коли здригалася від пострілів земля.

Життя коротке, але пам’ять вічна
Не відібрати правди та свободи!
Не забуваймо ж сторінки трагічні
Про знищення  єврейського народу.
Матяш Антоніна,

 бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1

вівторок, 25 квітня 2017 р.

Дублер-шоу «Бібліотекар на годину»
20 квітня в Заводській міській бібліотеці № 1 читачі мали змогу приміряти на себе професію бібліотекаря, взявши участь у дублер – шоу «Бібліотекар на годину». Так була впроваджена одна з ідей, «куплених» на Міжрегіональному ярмарку бібліотечних інновацій «Бібліокре@тив-2016».  Втілити ідею допомагали активні читачі бібліотеки учні  9 – Б класу Заводської ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів - Пономаренко Олександра, Король Юлія,  Мащенко Тетяна та Полтавець Діана.
Для початку дублери організували виставку власних малюнків «Життя коротке, мистецтво вічне». Полтавець Діана гостинно зустріла учнів 2 – 4 класів Заводської ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів, які в цей день завітали до нашої бібліотеки, і провела для них цікаву екскурсію «Подорож Читай - містом». Так, мандруючи вулицею Розумників та алеєю Казковою, діти ознайомилися із тим, за яким принципом розташовані книги на стелажах, як правильно вибирати книги для свого віку, які бувають книжкові виставки.
Як записатися до бібліотеки, скільки книг можна брати додому, на який термін і як з ними поводитися розповіли дублери на дитячому абонементі - Пономаренко Саша і Король Юлія.  Вони обслуговували читачів, робили записи в читацькому формулярі, рекомендували книги, знаходили потрібну літературу на полицях.
В читальному залі на проспекті Поради Мудрої Сови на дітей чекали найрозумніші книги – енциклопедії, словники, довідники, а провулок Поштовий розкрив все розмаїття журналів і газет. Узвіз Краєзнавчий познайомив із книгами про рідний край та художніми творами, що написали письменники-земляки.  
На цьому мандрівка Читай-містом закінчилася, але не завершилося знайомство з бібліотекою. Екскурсанти поблукали лабіринтами книгосховища для дорослих, дізналися як за допомогою каталогу можна знайти потрібну книгу, із зацікавленням роздивлялися декоративно-вжиткові вироби, що зібрані в Краєзнавчому куточку. Насамкінець Мащенко Тетяна провела бібліотечний урок «Види і типи дитячих книг», метою якого було навчити дітей розрізняти книги за типом видання.
Дітей зацікавили заходи, що підготували учасники дублер-шоу. Самі ж дублери ознайомилися з особливостями професії бібліотекаря, розкрили свої ораторські та організаторські здібності, творчо підійшли до організації виставки малюнків і їм все дуже сподобалось. Дублер – щоу закінчився, але для когось, можливо, це стане початком шляху до вибору майбутньої професії.













четвер, 20 квітня 2017 р.

«Живих вшануймо і вклонімося низько полеглим..»
Скільки б не минуло років, та трагедія небаченого масштабу на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року продовжує хвилювати людей. Не минуло лихо і наш край: більше 400 чоловік з Лохвиччини брали участь у ліквідації наслідків страшної аварії. Багатьох з них вже немає серед живих, та ми свято вшановуємо пам’ять про героїв. Всім, землякам-ліквідаторам, які брали участь у приборканні стихії, кому довелося стати в ряди тих, хто, ризикуючи своїм життям,  ліквідовував наслідки енергетичної катастрофи, хто з честю виконав свій громадянський і службовий обов’язок, присвячене документальне видання «Пам’ятаємо дзвони Чорнобиля» (упорядник М.І.Чекмез), що вийшло друком у видавництві «Гадяч» 2016 року.
У виданні зібрано свідчення та фотографії очевидців і учасників тих квітневих подій, вірші про Чорнобильське лихо. Книга вийшла завдяки громадській організації «Чорнобильці Лохвиччини», члени якої стали і активними учасниками будівництва та встановлення пам’ятного знаку у м. Лохвиці «Героям Чорнобиля».
Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Як застереження про важливість попередження нових катастроф і трагедій та вирішення проблем захисту людства від їх наслідків, що не перестають бути актуальними і сьогодні.


субота, 11 лютого 2017 р.

                       
                     Я з Небесної Сотні…
«Тепер нас називають Небесною Сотнею. Людям подобаються яскраві назви, і я їм за це не докоряю. Річ, звісно, аж ніяк не в назві, а в усіх тих, хто був тоді поруч зі мною. Річ у бабі Любі, і рудоволосому львів’янинові, і тому хлопцеві, котрий помер у лікарні від поранення в груди, і ще багатьох-багатьох інших. Тих, що назавжди лишилися на майдані.
Мені трохи шкода, що вийшло не так, як я собі уявляв. Але якби в мене був вибір, я не змінив би жодної секунди. За останні дні я прожив ніби не одне, а десять життів, бо зрозумів, що означає любити по-справжньому.
Ох, моя рідна, найбільше, звісно, я завинив перед тобою! Наобіцяв сім мішків горішків, а свого слова, гад, не дотримав… Пробач, що покинув тебе і віддав перевагу іншій. Пробач, що любов розірвала мені серце, і я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна.
Уся Небесна Сотня обрала Україну.
Ми всі назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для неї настала нова весна.
А тобі, моя дівчино, я скажу так. Не смій сумувати. Живи, радій, а вже ми з хлопцями за всім з гори наглянемо.»
Таким коротким епілогом  закінчується повість Марка Рудневича «Я з Небесної Сотні», що вийшла друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»  2014 року. Книга надрукувана в двомовному варіанті, була написана автором за три тижні і присвячується Україні та всім українцям.
У центрі повісті - історія дев’ятнадцятирічного   юнака  Макса зі Сміли під час вирішальних подій на Майдані у лютому 2014 року. Це розповідь юнака  про своє життя і смерть. Розповідь відверта, детальна, і, на перший погляд, здається, що вона перевантажена подробицями. Але так тільки здається. По мірі розвитку сюжет захоплює, затягує читача і більше не відпускає до самого кінця.
У повісті описуються останні сім днів життя головного героя. Умовно твір можна поділити на дві частини: «до Майдану» та «на Майдані».
19-річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя «до Майдану» — про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції... Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком Дімичем їде до Києва. Вони не могли вчинити по-іншому. Особливо після палкої промови на студентському мітингу дідугана, в старечому тілі якого був незламний бойовий дух. Його слова, які закликали боронити рідну землю, вразили всіх: «Війна йде за Україну, за нашу землю, кров'ю і потом политу, і за вас, синки! Ким ви станете: панами у власній хаті чи наймитами у якогось багатія? Там, у Києві, на Майдані, зараз усе вирішується.».
Перші враження від майдану приголомшили і шокували хлопців. Війна відчувалася відразу. «Відчувалося, що сюди прийшли стояти до смерті, тому просто так з Майдану ніхто не піде. Або їх винесуть, або вони підуть з перемогою.»
 Барикади, намети, тисячі людей, концерт Вакарчука, знайомство з іншими майданівцями, нестримні емоції… так минув перший день. Другий день…Підготовка до наступу, заготівка бруківки, укріплення барикад, чергування на блокпостах, заготівка дров… Страх… Підступний  страх часто сковує юнака, та він знаходить в собі сили його перебороти. Нерішучий і одночасно сміливий, звичайний хлопець, виявляється здатним на вчинок, хоч і не вбачає в цьому нічого героїчного. В героїзмі людей, які зібралися на Майдані теж немає нічого пафосного, він і героїзмом - то не здається. Просто ті, хто там опинився, не могли вчинити по-іншому, а справжній героїзм якраз і виявляється в подоланні страху. «Якщо не ми, то хто? Хто піде за наш народ, коли зараз усі розбіжаться?». Всі на Майдані, усвідомлювали, що тут і зараз вирішується майбутнє України. І , коли ще один наступ було відбито, Макс зрозумів, що озброєних спецпризначенців, які могли розкидати їх за «шість секунд», зупинив саме опір і  воля. Їх зупинило те, що з барикад ніхто не побіг, не завагався, а мужньо боронилися. А потім були ще штурми, БТРи, гранати, снайпери…була кров і смерть. Повсюди відчувався страх, та попри все, ніяких сумнівів не лишалося – всі йшли на барикади. І знову лунали постріли, горіли коктейлі Молотова, вирував рукопашний бій.  І раптом… неначе бджола вп’ялася у шию Макса, потім щось вдарило в плече і він упав обличчям на бруківку, думаючи про майбутнє життя  Іванкою. А потім настала темрява…
Темрява огорнула ще сотню безстрашних героїв, яких ми повинні пам’ятати.
Пам’ятати усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
         Читаючи книгу Марка Рудневича «Я Небесної сотні», ви ще раз згадаєте і переживете ті тривожні лютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго пам’ятатимете простого хлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...
Цей твір з трагічною розв’язкою на перевірку виявляється справжнім  звеличенням життя. Марко Рудневич вважає, що поки в Україні народжуються такі герої, все у нас буде добре.
Книгу можна взяти почитати у Заводській міській бібліотеці №1, Токарівській сільській бібліотеці, Сенчанській сільській бібліотеці, Лохвицькій районній бібліотеці ім. Г.Сковороди.  В електронному вигляді -  Режим доступу: http://smart.kyivstar.ua/books/26761/read
Переглянути буктрейлер та читацькі рецензії на книгу можна в Інтернеті:
Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=6cVwdcMYJF0



Огляд підготувала провідний бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1, Лисенко Ніна

неділя, 29 січня 2017 р.

«Герої стали вже давно квітками...»
«Їх юних сміливців, лиш жменька була
Із серцем зі сталі і духом з граніту
Дяченко М.

«Хто не знає свого минулого , не вартий свого майбутнього». І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїми коріннями , так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого як перекотиполе, куди вітер подме, туди воно й котиться. Але ж людина не перекотиполе, саме тому ми повинні знати свою історію. А історія наша полита кровю і сльозами  і днією із найтрагічніших її сторінок є бій під Крутами .

29 січня День памяті героїв Крут саме там, у 1918 році відбувся бій, що на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Назва невеликої станції, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач Київ, ознаменувала відлік нового духовного злету нації . Вже 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого  «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє  військо під проводом Муравйова на Київ.

Лише 300 українських юнаків добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому чернігівському полі нерівний бій із майже пятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці, скликаних за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи імені гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня імені Українських Січових Стрільців, переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учнів старших класів київських гімназій.

Ще юнаки, ще майже діти,
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!»
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей не перемогти!
                                                Луків М.
Бій розпочався о 12 годині дня, фактично безперервно тривав до пізнього вечора . Юнаки мужньо відбивали атаку ворога , не залишаючи своїх позицій . Протягом пяти годин українські підрозділи стримували ворожі напади . Проте незабаром , скориставшись кількісною перевагою, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів були захоплені в полон . Усіх їх було піддано нелюдським катуванням і по-звірячому замордовано.

Безжальні кати навіть заборонили селянам поховати безстрашних захисників. Після підписання Брестського миру, який замінив владу більшовиків на австрійців та німців, 19 березня 1918року в Києві відбувся урочистий похорон на Аскольдовій горі 28 полеглих бійців у бою під Крутами.

Але більшовики за роки свого панування намагалися знищити в памяті народу згадку про Крути , або виставити її героїчних захисників зрадників Батьківщини. У 30-х роках було навіть знесено кладовище та могили крутян на Аскольдовій горі.

Перші згадки і справжня, реальна оцінка захисників Крут відбулася вже після набуття Україною незалежності в 1992 році. Не можна викреслити з памяті людської той великий та безсмертний подвиг юних студентів, що захищали українську державніст , поклавши на її вівтар найцінніше власне життя.

З нагоди вшанування Дня Пам'яті Героїв Крут, в читальному залі Заводської міської бібліотеки №1організовано виставку-пам'ять для широкого кола користувачів "Понад Крутами вічність у сурми сурмить..." . На виставці зібрано матеріали про трагічні події, які відбулися у січні 1918 року під станцією Крути, про героїчний подвиг юних героїв, яких вела у бій любов до України. Вічна їм слава.

"Понад Крутмаи вічність у сурми сурмить...", виставка-пам'ять