четвер, 21 березня 2019 р.

Презентація книги Світлани Качуровської "Засинайлики та засиналоньки"



Картина Світлани Качуровської
Щороку кожної третьої п'ятниці  березня людство відзначає Всесвітній день сну. Так Всесвітня організація охорони здоров’я із 2008 року звертає увагу на проблеми зі сном у людей.        Таку проблему має кожен другий дорослий житель Землі.                        
У 2011 році Всесвітній день сну був присвячений проблемам дитячого сну. Це значить, що існують проблеми зі сном і у дітей.
Сон дуже важливий для здоров'я, особливо дитячого. Під час нормального і здорового сну в нашому організмі відбуваються унікальні  процеси, після яких ми почуваємося бадьорими і повними сил. Але, мабуть, у кожного були і проблеми зі сном, коли матусі не могли вкласти діточок в ліжечка.
Що ж тоді робити?
Мабуть у кожної матусі свій підхід: хто казочку розповідає, хто колискові співає, чи використовує інші прийоми. І тоді спиться солодко і сняться кольорові сни.
Так, кожен із нас, мабуть, отримував це задоволення, коли матуся співала колискову перед сном. Найкращу і найприємнішу колискову. А може і не найприємнішу про сіренького вовчика, що вкусить за бочок. А хтось лічив овечок, намагаючись заснути. Чи можливо слоненят як Петрик П’яточкін із мультфільму.
Щоб гарно виспатися і відновити сили для повноцінного і насиченого цікавими подіями дня, потрібно перед сном не бігати, не грати в надто рухливі ігри, не переїдати, не нервувати. А найкраще заснути допомагає мамина казочка, чи колискова пісенька.
Щоб наснилися тільки приємні сни, прилітають Засинайлики - чарівні створіння, матусині помічники, які допомагають заколисати, приспати дитину та охороняють її сон до світанку.
Коли ви відчуваєте тепло на душі і вам сняться казкові сни, то Засинайлики посипали вас золотим пилком із небесних соняхів. Буває, не хочеться прокидатися – це означає, що Засинайликів ще не змінили Світайлики, які вмивають вас ранковою росою і допомагають прокинутися в гарному настрої.
Присутність Засинайликів, мабуть, відчував кожен, а які вони на вигляд, ми дізналися із книжечки «Засинайлики та засиналоньки», яку написала і проілюструвала сумська художниця Світлана Качуровська. Ще у її доробку є засиналоньки, до яких вона написала музику і сама заспівала.

Засинайлики завжди мають із собою золотий пилок із небесних соняхів, і якщо не спиться дитині, то посипають дитячим сном, примовляючи «Посівалочку на ніч»:
Сиплю сон із зірочок
Для маленьких діточок!
Дін-дон, дін-дон!
Замовляйте в мене сон!
Для котика - котячий сон,
Для Петрика – дитячий сон,
Для зайчика – заячий сон,
Для їжачка – їжачий сон...

І так цей сонний пилок іноді присипляє, що й танцювати на животі сонька можна. Як от у віршику:
Поки Кіт Рудик замуркано спав,
Мишачий гурт собі бал влаштував.
Де ще таке ви побачите, друзі –
Мишачий танець в котиська на пузі?!

Ну а якщо зовсім не спиться, то допоможе лічилонька-засиналонька. Пам’ятаєте як Петрик П’яточкін слоників рахував? А Світлана Качуровська написала іншу безкінечну лічилку:
Хто там спати не хотів?
Порахуйте баранців!
Раз, два, три, чотири, п’ять –
Поки ще не хочу спать!
Шість, сім, вісім, дев’ять, десять –
Щось на небі зорі креслять!
Одинадцять і дванадцять – 
Місяць знову йде до праці!
Взув – тринадцять – теплі капці,
Чотирнадцять – нумо гратись,
І п’ятнадцять, і шістнадцять,
Ой! – сімнадцять, вісімнадцять,
Дев’ятнадцять, навіть двадцять…
Щось я ще не хочу спати!
Треба знов порахувати!
(починають рахувати спочатку)
Раз, два, три…

Якщо й лічилка не допоможе, то пісня «Засиналонька» точно приколисає:
Заспіваю пісеньку
Для синочка й Зайчика,
Для рудої Лисоньки,
Для вовчика-Братчика.
Ай-люлі-люлі…

Ви навіть можете замовити у Засинайликів гарні сни, адже  коли виспався добре, бачив приємні сни, то і прокидаєшся в чудовому настрої:
Засинайлику, Засинайлику,
Заспівай мені засиналоньку !..
Хай мені насниться
Золота пшениця,
Блакитнеє небо,
Літечко зелене.
Пташечка на гілочці
Грає на сопілочці.
Зайчики пухнасті,
Як у добрій казці.
Ай-люлі-люлі.

Ми вже багато цікавого дізналися із книжечки про Засилайників, а де ж вони живуть? 

-      Де живуть Засинайлики?
-      У будиночках-чайниках!
-      Купаються в чашечках з молоком
        Теплим та медком!
-      Що люблять поїсти?
-      Непечене тісто!
-      Які чудні істоти!
-      Погратися не проти!
-      А що ж до роботи?
-      Сну відкривають ворота!
-      Спати лягають на світанку,
        Бо роботи мають до ранку.
-      Які ж молодці
        Засинайлики оці!

А ще Засинайлики розкидають ложками сон із неба, гарбузове золоте насіння.
Ходить сон коло вікон.
Скибка жовта і солодка
В небі замість місяця…
Всіх укутав уночі гарбузовий сон.
Золоте насіння з неба сиплеться.

Картопляна хата,
Гарбузова каша.
Сплять давно малята.
Спи, донечко наша.

Хтось летить над хатами,
Сон скида лопатами.
Щойно всі лягають спати,
Засинайлик знову, знову тішиться.
Золоте насіння з неба сиплеться.

А відгадайте загадку-засиналоньку:
Хто це рохкає у ліжку?
Звісив ненароком ніжки.
Тепла ковдра – чистий льон!
Поросячий в нього сон.
Правильно – поросятко.

В цій книжечці ще багато цікавих віршиків-засиналоньок для гусоньок, ведмежатка і котика руденького, і дитятка маленького. Тож беріть читайте і засиналоньки співайте! Книжечка вже є в бібліотеці! 
А засиналоньку послухати у виконанні авторки Світлани Качуровської ви можете за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=LInhMbJofsM&fbclid=IwAR2glK8MOCgUTnSMGl7zaZxYJVe-zuophZfQMLPhhwkBW9pORkSzuMU41Oc


Такими Засинайликів побачила авторка, а її подруга Анна Коршунова оживила їх.  Вилетіли вони з картини і всілися на краєчку.


Анна Коршунова пошила Засинайлика і для нашої бібліотеки
(це вже третя авторська лялька, яка оселилася у нас). 
А матусі, які прийшли на презентацію книжечки, принесли Засинайликів, яких власноруч виготовили для своїх діточок.

  



Всі дуже гарно провели час - слухали віршики і пісеньки, дивилися мультфільм, малювали. 




 







неділя, 20 січня 2019 р.

23 січня - Всесвітній день ручного письма



З кожним роком зростає популярність комп'ютерів, електронної пошти та електронних блокнотів, СМС, наборів стікерів з надрукованими фразами-підказками, а також інших засобів швидкого спілкування, які спрощують і пришвидшують можливості людини висловити свої думки, не пишучи їх власноруч. Сучасна людина все рідше використовує ручки, олівці, звичайний папір для вираження думок. Не виключено, що через якийсь час ми просто забудемо, як писати листівки чи листи від руки. Втім, є свято, яке щороку нагадує людству про ручне письмо. Він так і називається: День ручного письма, ще його називають День почерку або День каліграфії. Відзначають це свято щороку 23 січня.
Започаткували свято в Америці. Ініціатором Дня стала Асоціація виробників письмового приладдя (Writing Instrument Manufacturers Association, WIMA), яка і проголосила датою «рукописного» свята 23 січня - день народження відомого американського діяча Джона Хенкока (23.01.1737-8.10.1793), який першим поставив свій підпис під Декларацією Незалежності США. Підпис Хенкока був великим і розмашистим, що і додало авторитету її автору.

Чи знайоме вам слово каліграфія? Чи знаєте що воно означає?
Калігра́фія (грец. κάλλος «гарне» + γραφή «письмо») — мистецтво писати розбірливим, гарним і чітким почерком; досконала форма рукописного шрифту стародавніх книг, офіційних документів. Інші назви — краснопис, чистописання.
У світі понині існує 15 шкіл або напрямків, каліграфії, кожна з яких зробила з письма на основі національного алфавіту справжній шедевр (перська в’язь, китайська каліграфія, арабська, грузинська, індійська, японська, кирилична та ін.). Кирилична каліграфія має давню традицію, і її принципи і зараз використовуються в навчанні дітей у початкових класах - це знайомі нам з дитинства прописи.
У давнину писати означало  «прикрашати що-небудь». Та й зараз ми кажемо: писати картину, розписувати стелю, говоримо «писана врода» (тобто гарна, як намальована). Отже, спочатку люди навчилися малювати, а потім зображення стали виконувати роль письма. А, як відомо, малюнок призначений для того, щоб милувати наше око. Тому зрозуміло, що і письмо повинно бути красивим.
В часи наших прадідів і батьків була навчальна дисципліна — чистописання, тобто каліграфія. І це чистописання давалося школярам нелегко, бо писали перами та чорнилом. Учні носили з собою чорнильниці та ручки з пером. А якої точності вимагало перо! Нахилиш його так — пише товсто, а нахилиш інакше — виходить тоненька лінія. Сучасним кульковим ручкам цей вищий, пілотаж недоступний. Ми ж все менше уваги приділяємо нашому почерку. Мабуть, тому, що в людському житті панує друковане слово.
Як давно ви писали листи, відправляв листівки поштою?
А ще років 20 тому у кожному дворі чи будинку вони були неймовірно популярні поштові скриньки. Від мами, коханого, від друзів листів чекали звідусіль, писали привітання зі святами. Утім, інтернет та мобільний зв'язок зробили свою справу. Від цієї письмової культури спілкування лишилися лише спогади. Та прихильники рукописного листування запевняють, відчуття зовсім інші. Рукописний лист – це майстерність, це ще одна можливість для нас заявити світові про унікальність кожної людини, про те, що кожен з нас – особливий і неповторний.
Вірними тому, щоб писати від руки, залишаються пенсіонери і творчі люди. Здебільшого поети. Кажуть, вірші, занотовані на папері, виходять особливо щирими.
Та все частіше ми спілкуємося на відстані не листами, написаними від руки, а надсилаючи повідомлення електронною поштою чи «есемески» на мобільний телефон. Навіщо взагалі писати, якщо замість слів можна використовувати смайли і графічні картинки, які розроблені спеціально для передачі випробовуваних почуттів. В якійсь мірі, це, звичайно, цікаво. Але використовуючи шаблонні картинки, неможливо передати всю гаму емоцій, які відчуває людина, її енергетику.
Про каліграфію можна розповідати багато. Та варто запам'ятати дуже важливу річ: якщо ви поважаєте тих, хто читатиме ваші нотатки, то будете старатися писати охайно і розбірливо, пам'ятаючи, що каліграфія — це складова людської культури, своєрідне мистецтво, доступне при бажанні кожному. Потрібно тільки добре тренуватися.
Чим корисна каліграфія?
Виявляється, почерк може розповісти про ваш інтелект, хвороби і навіть сварки у сім'ї. А каліграфічно написаний текст навіть може допомагати у профілактиці різних недуг.
Як запевняють науковці з Китаю та Японії за допомогою каліграфічного письма можна боротися з розсіяною увагою, проблемами орієнтування у просторі і навіть хворобою Альцгеймера.
Крім того, каліграфія здатна покращувати пам'ять і знімати нервові розлади. Вона може бути засобом психотерапії, адже в ній є елементи, які заспокоюють і вирівнюють внутрішній стан людини.
Фахівці зазначають, що у каліграфії важливо все – потрібно тримати поставу рівно, стіл має бути не надто високим, а людина повинна зосередженою.
Для бажаючих освоїти мистецтво каліграфії існують школи, курси, навчальні заклади, закінчивши які можна не тільки навчитися гарно писати, а й здобути професію, створити щось прекрасне і корисне.
Можливо, якби не захоплення Стіва Джобса каліграфією, то красивих шрифтів не було б  у жодного комп’ютера. Проживаючи юнаком у студентському гуртожитку Університету Рід, Стів мав змогу відвідувати безплатні курси. Він ходив на заняття з каліграфії та багато довідався про різні шрифти, різноманітне поєднання літер і проміжки між ними. Загалом про все, що робить шрифт не просто гарним, а ідеальним. Набуті знання він використав при створенні комп’ютера, і цими шрифтами ми користуємося і зараз.
Але існує така професія – дизайнер шрифтів, які створюють нові шрифти (не плутати із типографами, вони використовують шрифти)
У 2014 році до двухсотої річниці від дня народження Тараса Шевченка, українськими графічними дизайнерами, був розроблений шрифт Kobzar KS, який повністю відтворює почерк знаменитого українського поета, письменника, художника. Шрифт адаптований до латиниці і підтримує близько ста мов, має власні цифри і пунктуаційні знаки. Основою для створення шрифту стало факсимільне видання рукописної збірки «Три літа». Деякі літери в новому шрифті можна писати в різних варіаціях, як це буває і в звичайному почерку людини.
Тепер кожен зможе писати як Тарас Григорович Шевченко.
Мистецтво ручного письма активно розвивалося протягом багатьох тисяч років. Багато мислителів намагалися зрозуміти, як пов'язаний характер з тим, як саме людина викладає думки на папері. Власні судження з цього приводу висловлювалися Аристотелем, багатьма італійськими діячами Відродження. У 1875 році французький абат Жан Іполит Мішонер вперше вжив термін "графологія" (від давньогрецької Γράφω - пишу і λόγος - вчення), яким сьогодні визначається область знання про почерк і методи його дослідження в зв'язку з психічним станом особистості. Великий внесок у теорію графології вніс німецький філософ і психолог Людвіг Клагес (10.12.1872 – 29.07.1956).
Сучасні вчені називають сім основних характеристик, за якими можна створити портрет людини - розмір букв, їх нахил та форма, напрямок почерку, інтенсивність натиску, характер написання слів, загальна оцінка почерку. Американський психолог Джеймс Раскін виділяє для аналізу підпису більше сорока ознак.
За почерком можна дізнатися характер особистості, її сильні і слабкі сторони. Графологія вважається однією з найважливіших наук, здатної тільки по ручному письму визначити індивідуальні здібності людини. Графологи вважають, що між особливостями почерку і рисами характеру обов'язково повинен існувати зв'язок, тому що людський мозок підсвідомо «водить» рукою при написанні літер. Роботою мозку, до речі, вони пояснюють і те, що при дорослішанні та зміні характеру почерк людини теж міняється.
Як відомо, почерк став дуже важливим знаряддям для криміналістів. Мета експертів почеркознавства - встановити достовірність того чи іншого документа. Фахівці з наукової експертизи документа повинні досконало знати різноманітні стилі написання. Вони ретельно вивчають всі характеристики почерку, щоб точно встановити особу, яка писала.
Якщо ручне письмо, листування поступово зникає, то графічний дизайн опанував всі сфери нашого життя. Все, що оточує нас на вулицях, вдома, в магазинах, у транспорті, на телебаченні та в мережі Інтернет − скрізь можна побачити результат роботи графічних дизайнерів. Люди вони незвичайні, з особливим світосприйняттям, талановиті, креативні і в деяких випадках навіть «космічні».
З кожним роком професія дизайнера-графіка стає все більш перспективною і затребуваною. Це й не дивно, адже ми живемо в сучасному інформаційному суспільстві і без дизайну в наші дні не обійтись. Промисловий дизайн, графічний дизайн, дизайн інтер’єру, web-дизайн, game-дизайн, рекламний дизайн – все це сфера діяльності випускників Кафедри графічного дизайну і реклами більше як 60 вузів України.
Та важливо виробити свій власний почерк і стиль, він завжди повинен бути неперевершеним і гармонійним.  В Європі та Америці професія графічний дизайнер дуже цінується, адже багато телевізійних проектів, модних видань співпрацюють із талановитими фахівцями. Це така професія, що не дає зупинятися, а передбачає працювати дистанційно і з кожним проектом отримувати новий досвід. Дуже важливо, коли робиш те, від чого отримуєш задоволення.
Якщо вас надихнула ця стаття і хочете навчитися красиво писати, то почніть із порад Тараса Макара – каліграфа, викладача у куратора курсу «Каліграфія і летеринг», учасника українських і міжнародних виставок, автора власних унікальних алфавітів: «Каліграфія і летеринг: кому вони потрібні і як їх самостійно вивчати? 6 порад від Тараса Макара. – Режим доступу: https://talks.happymonday.com.ua/kal%D1%96graf%D1%96ja-%D1%96-letering-jak-%D1%97h-samost%D1%96jno-vivchati/»
У день ручного письма пропоную започаткувати традицію – написати власноруч листа. Пам'ятайте про те, що стандартне текстове повідомлення в телефоні може просто забутися, загубитися, проігноруватися. При цьому паперовий документ, написаний унікальним, тільки вам характерним почерком, залишиться у близької людини як добра пам'ять!

Джерела:
Каліграфія і летеринг: кому вони потрібні і як їх самостійно вивчати? 6 порад від Тараса Макара. – Режим доступу: https://talks.happymonday.com.ua/kal%D1%96graf%D1%96ja-%D1%96-letering-jak-%D1%97h-samost%D1%96jno-vivchati/
Знаменні події 23 січня: День почерку . – UKRMEDIA. –Режим доступу: https://ukr.media/culture/342141/
КалейдоскопЪ Праздников всё о Праздниках, Юбилеях и прочих Знаменательных событиях. – Режим доступу: https://chippfest.blogspot.com/2014/01/blog-post_23.html
Каліграфія. – Вікіпедія. - Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F


четвер, 22 листопада 2018 р.

Світлій пам'яті мучеників 33-го присвячується...


Нехай не згасне пам’яті свіча

(література про голодомор 1932-1933 років в Україні)

Історія свідчить: факти і люди

Пам'ять… це нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок в ній написано криваво-чорними письменами: читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод, що безжально косив життя селян. Про ті часи, коли чорні крила голодомору обіймали багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших – з потьмареним розумом – піддатись жорстоким канібальським звичаям.
Найтрагічніша сторінка української історії відображена в документальних та архівних матеріалах, в свідченнях тих, хто вижив. Тема голодомору 1932-1933 років в Україні не залишила байдужим людство.
Книга Роберта Конквеста «Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор» вперше вийшла в світ в 1986 році. Це одна з найгрунтовніших праць, яка була написана в часи, коли в більшості країн світу не визнавали навіть сам факт існування тих жахливих подій.
На сьогодні зібрана велика доказова база геноциду українського народу під час голодомору 1932-1933 років. Книги про голод 30-х років очима істориків, мовою документів розповідають про головні причини найжахливішої  і найбільшої за масштабом трагедії, який пережив український народ. Розкривають тло трагедії, наголошують на її штучності, доводять, що творцями голодомору була верхівка комуністичної партії на чолі з Й. Сталіним. У центрі авторської уваги пошук відповіді на питання, чому терор голодом був спрямований проти України.
Книги, які є в фондах нашої бібліотеки, на основі архівних джерел та свідчень очевидців розкривають причини, масштаби та наслідки Голодомору. В них публікуються реєстр архівних документів, перелік населених пунктів, мешканців, які постраждали під час голодомору.
Антиукраїнська політика сталінського режиму, що призвела до голодомору, не минула і наш край. На Полтавщині тоді загинуло від голоду понад 30 тисяч людей. Але пошуки постраждалих тривають і знаходяться не тільки поодинокі імена, але й цілі родини, навіть хутори, раніше невідомі.
За радянської влади тема голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Найсуворіша заборона не могла змусити забути спогади про голод. Все передавалося від покоління до покоління і знайшло відображення в усній народні творчості, в гірких піснях, в художніх творах письменників.
Збірка «Народні оповідання» містить, записані відомим збирачем фольклору М. Зінчуком, спогади багатьох людей про безневинну загибель мільйонів простих трударів у катівнях ГУЛАГУ, на далекому засланні, під час жорсткого голодомору 1932-1933 років.
Твори, написані «за гарячими слідами» голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.
Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став Улас Самчук, автор роману «Марія».
Чи не найповніше трагічні картини розп’яття української душі на Голгофі 1933 року зобразив Василь Барка у повісті «Жовтий князь». На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Євген Маланюк у поезії «Року Божого 1933». Автобіографічна повість Івана Кирія «Голодна весна» - то страшний документ свідчення сталінського злочину проти українського народу.
В радянській українській літературі тема ця була суворо заборонена, хоча письменникам України вона боліла, мабуть, найбільше. Завуальовано до неї насмілився звернутися Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Спочатку не зауважили, «пропустили», а коли схаменулися, наклали заборону – 10 років не друкували… Василеві Земляку не поталанило відразу: «крамольні сторінки» вилучили з тексту без будь-яких пояснень. Встиг створити свій твір «Голодомор» Євген Гуцало. Микола Руденко поему «Хрест», написав у київській божевільні, де тримали письменника у 70-х роках, і продажні лікарі намагалися довести, що то все вигадки нездорової людини, що ніякого голодомору не було.
Тему голодомору порушували Юрій Клен, Федір Потушняк, Тодось Осьмачка та інші. Деякі книги з’явилися тільки в роки перебудови, хоч були написані набагато раніше. Книга А. Дімарова «Тридцяті» чекала виходу в світ 22 роки. Тільки у 1992 році опублікована збірка поезій А. Сазанського «Тридцять третя сльоза» - частина чернетки, знищеної у 1975 році. І таких творів існує дуже багато, а сам перелік авторів – нескінченний: В. Підмогильний, О. Кобець, А. Гудима, Ольга Мак, К. Ластівка, А. Мельничук, А. Любченко, М. Понеділок, В. Трубай, О. Гончар, І. Стаднюк...  Прізвища письменників, котрі писали про голод, і назви їх творів можна б озвучувати годинами. Всі вони з суворою правдивістю розповідають про геноцид в Україні, здійснений сталінським більшовицьким режимом. Про це пише і  Микола Петренко у своїх новелах і віршах, зібраних у книгу «Сни про окраєць хліба», уродженець міста Лохвиці,  який у семирічному віці пережив всі жахи голодомору.
Велика кількість документальних творів, художніх оповідань, віршів про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.
Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Тільки пережитий біль вилікує душі від байдужості, безпам’ятства і забуття.
Народ, який не пам'ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати жодної сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам'ятаймо, що минуле - це застереження на майбутнє.

Список використаних джерел
Історія свідчить: факти і люди
Борисенко, В.К. Свіча пам’яті [Текст]: усна історія про геноцид українців у 1932-1933 роках /В.К. Борисенко. – К.: ВД «Стилос», 2007. – 288 с.
Василенко, В. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду [Текст]: правова оцінка /В.Василенко. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2009. – 48 с.
Волик, Л. Живопис роду [Текст]: етносоціокультурна розвідка /Лариса Волик. – Полтава.: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2007. – 139 с.
Голодомор: Геноцид українського народу 1932-1933 [Текст] /Український інститут національної пам’яті. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 23 с.
Голодомор 1932-1933 [Текст]: Комуністичний геноцид в Україні / Український інститут національної пам’яті. – 2014. – 36 с.: іл.
Дудник, І. Токарі. Погляд у минуле [Текст]: добірка історичних розвідок /Іван Дудник. – Червонозаводське.: ФоП «Бредун Р.А.», 2013. – 262 с.
Злочин [Текст] /Упоряд. Петро Кардаш. – Мельбурн; К.: Вид-во «Фортуна», 2003. – 557 с.:іл.
Капустян, Г.Т. пам’ять 33-го кличе молодих [Текст]: сповіді свідків і слово історика /Ганна Капустян. – Кременчук.: Видавець ПП Щербатих О.В., 2017. – 600 с.
Книга скорботи України [Текст]: Голодомор: Полтавська обл. – Полтава.: АСМІ, 2007. – 503 с.
Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині 1929 – 1933 [Текст]: Збірник документів і матеріалів /Центр по дослідженню історії та культури Полтавської облдержадміністрації. – Полтава.: Гротеск, 1997. – 264 с.
Лиха коса голодомору: 1932-1933 [Текст] /Упорядн. П.П.Панченко. – К.: Україна, 2008. – 432 с.
Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні [Текст]. – К: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. – 1000 с.: іл.
Убийвовк, Л. Село моє голубине, для мене ти єдине [Текст] /Любов Убийвовк. – Полтава.: Вид-во «Форміка», 2009. – 79 с.
Український голокост 1932-1933 [Текст]: свідчення тих, хто вижив. У 3 томах /За ред. Ю. Мицика. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005-2006
Український хліб на експорт: 1932-1933 [Текст] /КНУ ім. Т.Шевченка; Центр українознавста. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – 432 с.
Шуйський, І.В., Полянецький, В.А. Голодомор у першій столиці [Текст] /І.В Шуйський, В.А. Полянецький. – Х.: ТОВ «Шанс», 2008. – 286 с.

Тема голодомору 1932-1933 років в художній літературі
Барка, В. К. Жовтий князь [Текст]: повість / В. К. Барка. – К.: Наукова думка, 2001. - 298 с.
Кирій І. Голодна весна [Текст]: автобіографічна повість / І. Кирій; передм. С.П. Колесника ; худож. С.Л. Коштелянчук. — К. : Молодь, 1993. — 255 с.
Народні оповідання [Текст] / Упоряд. М. Зінчук. - К.: Муз. Україна, 1993. – 96 с.
Петренко, М. Сни про окраєць хліба [Текст] /Микола Петренко. – Полтава.: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2008. – 124 с.
Осьмачка, Т. Ротонда душогубців [Текст]: оповідання /Тодось Осьмачка. – К.: Укр. письменник, 2008. – 287 с.
Сазанський, А. Тридцять третя сльоза [Текст]: поезія /А. Сазанський. – Миргород, 1992
Самчук У. Марія [Текст]: повість / У. Самчук. — К.: Знання, 2015. — 176 с. — (Скарби).
Стельмах, М. Вибрані твори у 2-х томах  [Текст]: Том 1. Чотири броди [роман] /Михайло Стельмах. – К.: «Укр. письменник», 2003. – 594 с.
Джерела із інтернету
Література про Голодомор [Електронний ресурс]. – Радіо Свобода. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/1353915.html
Тема голодомору в українській прозі і поезії [Електронний ресурс]. – Освіта.UA. – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/ukr_lit/14050/
Письменники і поети про Голодомор [Електронний ресурс]. – Сайт Державної бібліотеки України для юнацтва. – Режим доступу: http://memorial.4uth.gov.ua/famine-of-1932-33/writers-and-poets-of-famine

неділя, 11 листопада 2018 р.

Розстріляне відродження: повернуті із забуття

30-ті роки ХХ століття стали однією з найтрагічніших сторінок в історії України. Ціла когорта талановитих, рішучих, завзятих і сильних духом українських митців була знищена владою, кинута за грати, морально зламана...
30-ті роки виявилися найтрагічнішими в новітній історії української літератури й мистецтва. Це десятиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування представників національної культури. Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало З листопада 1937 р. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки, як «українських буржуазних націоналістів», були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші представники української інтелігенції — цвіт української нації.
Бібліографічний огляд літератури «Із забуття в безсмертя: митці Розстріляного відродження» саме про тих, кого тоталітарна радянська система зламала і знищила.
Про тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватися.
Звісно, що в одному огляді не можна розповісти про всіх представників Розстріляного відродження. Пропонуємо вашій увазі книги, які є в нашій бібліотеці. У вас є можливість відкрити для себе творчість талановитого покоління митців 20-30-х років 20 ст. Тих, хто, незважаючи на величезний тиск репресивного апарату, не дав померти українському художньому слову і ми зараз маємо змогу пізнати його. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду. Вони завжди житимуть у нашій пам’яті!

Із забуття в безсмертя: митці «розстріляного відродження»

Бібліографічний огляд літератури

За роки незалежності України, відбулися великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу. Багато «білих плям» ліквідовано в історії української літератури, повернуто імена письменників, що були закатовані у таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною.
Ще з часів Переяславської Ради, після підписання договору з Росією перед Україною стали проблеми, що зумовили її подальшу долю. Здавалося б, український народ позбавився тиранії польської шляхти. Але натомість постало ярмо московське. Російський царат, усвідомлюючи масове пробудження українського народу до державного життя, усілякими засобами намагався стримати його розвиток, відправляючи у в'язниці, спроваджуючи на заслання кращих синів української еліти.
Десять років найкращого для творчості життя провів у пустелях Азії геній українського народу Тарас Шевченко, за свою діяльність були покарані позбавленням волі Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Іван Карпенко-Карий, Степан Васильченко, Архип Тесленко та інші письменники. Все своє життя провів на засланні та у в'язницях і помер у далекому Сибіру Павло Грабовський. Після проголошення валуєвського указу (1863 р.) російським урядом переслідувався фактично кожний український письменник.
Але найбільших і найжорстокіших переслідувань зазнала українська література після приходу до влади більшовиків. Сотні письменників гинули на Соловках, у Сибіру, були розстріляні. Першими жертвами більшовицького терору на Україні стали представники літератури, талант яких розквітнув на хвилі національного відродження двадцятих років.
       Касьянов Г.В., Даниленко В.М., Сталінізм і українська інтелігенція [Текст]: 20-30-і роки/ Г.В. Касьянов, В.М. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1991. – 96 с.
Автори книги «Сталінізм і українська інтелігенція» аналізують в якому трагічному становищі опинилася інтелігенція в 20-30-х роках 20 століття, в роки сталінізму. Про свободу творчості – головну умову її існування, тоді навіть говорити не випадало. Відносна свобода допускалася тільки в руслі офіційно визнаної ідеології, усе інше – «буржуазний мотлох» і антирадянська діяльність і пропаганда, за яку можна було заплатити здоров’ям чи навіть життям.
У 20-х роках у нашу літературу прийшли численні таланти, які невдовзі заявили про себе на повний голос. 20-ті роки називають "українським Відродженням", бо то дійсно був час справжнього відродження української літератури, театру, образотворчого мистецтва. Але, на жаль, той період відродження був надто коротким. Бурхливі процеси відродження і розвитку національної культури трагічно закінчилися в наступному десятилітті. Під гаслом «боротьби з націоналізмом» було знищено і запроторено в у табори 80 % творчої інтелігенції, викорчувані цілі шари національної культури. Та, незважаючи на десятиліття терору морального й фізичного, вона мала сили, які зберегли кращі традиції української інтелігенції.
Сталінізм не зміг остаточно зламати інтелігенцію. Актом протесту можна вважати самогубство Миколи Хвильового (Фітільова), який залишив посмертного листа із звинуваченнями Комуністичної партії у розв’язанні репресій проти власного народу. Прикладом громадянської мужності і справжньої інтелігентності можна вважати самовіддану боротьбу археолога М.Є. Макаренка за збереження унікального пам’ятника архітектури Києва – Михайлівського золотоверхого собору, яка завершилася тим, що старого вченого вислали в Казань, де він і помер. На Соловки був відправлений історик, академік Яворський, який на третьому році ув’язнення написав Сталіну листа, звинувативши його у масовому винищенні українського селянства та інтелігенції.
В книзі наведені й інші факти, що свідчать про те, що серед інтелігенції були люди, яких сталінізм не міг зламати. Для них суд власної совісті був найвищим і вони зберегли духовність і незалежність думки, почуття власної гідності. Саме такі люди були й залишаються основою розвитку суспільства.
Таким був і Лесь Курбас – видатний український режисер-реформатор світового рівня, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач.
Корнієнко Н., Лесь Курбас: репетиція майбутнього [Текст]/ Н.Корнієнко. – К.: Либідь, 2007. – 328 с.: іл.
Неллі Корнієнко в книзі «Лесь Курбас: репетиція майбутнього» зазначає, що його ім’я стоїть нині поряд із такими видатними іменами, як Г.Крег, К.Станіславський, В. Мейєрхольд, Б.Брехт, А.Арто та інші. Відкриваючи фундаментальні закони театру і мистецтва загалом, Курбас упередив багатьох естетичних надбань з експериментів А.Арто і Є.Гротовського, Ф.Фелліні й І.Бергмана. Його театр – це високі футуротексти культури 20 ст., які не вичерпалися і у 21 ст.
Передусім, Курбас європеїзував український театр, що доти був виключно національно-етнографічним, побутовим. Саме завдяки йому наше сценічне мистецтво почало ставати істинно естетичним, відкрило для себе коло героїв, тем, прийомів, до того часу просто недоступних (“Молодий театр” 1917–1919 роки). По-друге, Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових мистецьких шукань Заходу (діяльність “Березоля” 1922–1926 років). Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського (“Березіль” у 1927–1933 роках). 
Мистецькі пошуки Курбаса виросли на ґрунті Української революції 1917–1921 років та її продовження в культурному Ренесансі 1920-х початку–1930-х років. Лесь Курбас посів вагоме місце в сузір’ї розстріляного відродження.
Високоосвічений та різноплановий діяч заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій. Окрім того, справив неперевершений вплив на Павла Тичину, Миколу Хвильового, Олександра Довженка.
Доля української літератури – доля України. Важко знайти в світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу, систематично заборонялася і переслідувалася спеціальними державними вердиктами і актами. Цей геноцид тривав століттями. Утім, спроби осмислити розвиток української літератури постійно тривали.
В посібнику Історія української літератури ХХ століття [Текст]: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст./ за ред. В.Г. Дончика. – к.: Либідь, 1994. – 784 с.  авторами в оглядових та портретних розділах висвітлюється літературний процес від початку ХХ століття до початку 40-х років. З особливою докладністю аналізується українська література 20-х років, творчість раніше заборонених і замовчуваних письменників М. Зерова, М. Хвильового, В. Винниченка, Є. Маланюка, В. Підмогильного, М. Куліша та багато інших, кого доля торкнула трагічним крилом.
Літературні процеси першої половини 20 століття висвітлено в довіднику Бернадська Н.І., Українська література ХХ століття [Текст] /Н.І.Бернадська. – К.: Знання-Прес, 2007. – 272 с. та в книзі Новий довідник: Українська мова та література [Текст]. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. – 864 с.  Стосовно кожного автора визначені його місце в літературному процесі, стильові ознаки художньої спадщини, основні віхи життя і творчості, проаналізовано конкретні літературні твори. Автори намагалися максимально охопити постаті і твори письменників 20 століття: від Павла Тичини до Василя Стуса.
Пізнати повернуті із забуття імена  відомих і маловідомих, колись знеславлених, знищених і забутих діячів культури, науки, освіти, письменництва допоможе довідник Провідники духовності в Україні [Текст]: довідник/ За ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783 с.  Історико-біографічні статті не тільки містять енциклопедичні довідки про видатних представників українського народу, а й розкривають їх роль у духовному розвитку нації. Свого часу вони самовіддано утверджували українську духовність, були її будителями і оборонцями. На сторінках цієї книги ви знайдете імена літературно-мистецького покоління «Розстріляного Відродження». Ось декілька імен. Бойчук Михайло, живописець, плідно працював з Лесем Курбасем. Не обминули майстра і його учнів його сталінські репресії 30-х років. У 1937 р. М. Бойчука було заарештовано за звинуваченням у «буржуазному націоналізмі». Датою загибелі художника вважають 13 липня 1939 р. місце поховання невідоме. Та найактивнішою на всіх етапах історії нашої держави була роль письменників. Вони життям свого народу, сповістили світові про мелодійну й вишукану українську мову, боролися за право говорити рідною мовою в своїй країні і часто платили за це право своїм здоров’я і життям. Письменники Валер’ян Поліщук отримав 10 років концтаборів, з яких так і не повернувся; Влизько Олекса - розстріляний за «підготовку терористичних актів проти радянського керівництва»; Епік Григорій заарештований за планування терористичних актів – вирок – розстріл. Таких трагічних доль багато, які ще треба відшукувати, досліджувати і  вивчати.
До покоління переслідуваних і репресованих носіїв української культури за часів радянської влади належить літературний критик, мистецтвознавець і мовознавець, академік НАН України Іван Михайлович Дзюба. За сміливі і справедливі судження про утиски української культури він був засуджений (1973) на 5 років тюрми і 5 років заслання. Сьогодні Іван Михайлович Дзюба широковідомий літературознавець і критик, публіцист, діяч культури. У колі його дослідницьких інтересів—сучасний літературний процес в Україні, творчість українських письменників минулого, сучасний стан і розвиток української мови тощо.
   Дзюба І.М., З криниці літ [Текст]: у 3 т. Т. 3. /І.М.Дзюба – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 896 с.
У третьому томі вибраних праць Івана Дзюби подано низку літературних портретів українських письменників 19-20 століть, спогади про діячів культури. Микола Хвильовий, Михайло Драй-Хмара та особливу увагу привертає колоритна і трагічна постать Майка Йогансена. У бурхливому літературному житті 20-х років М. Йогансена бачимо разом О.Довженком, В. Сосюрою, М. Хвильовим у «Гарті»; з Ю. Смоличем, О. Слісаренком, О. Мар’ямовим – у «Техномистецькій групі А»; і, звісно ж, у «Вапліте». Він не приховував своїх політичних поглядів, критикував дії радянської влади за що і був заарештований 18 серпня 1937 року. 27 жовтня 1937 року Йогансена розстріляно в тюрмі НКВС у Києві. Символічна могила письменника на Лук'янівському цвинтарі.
Багато грунтовних і глибоких досліджень в українського літературознавця  Миколи Жулинського. У книзі «Слово і доля» [Текст]/ М.Жулинський. – К.: Вид-во А.С.К., 2006. – 640 с.: іл. здійснено систематизований грунтовний аналіз творчості яскравих українських письменників – від Григорія Сковороди до Василя Стуса. Це дає можливість простежити важкий і довгий шлях національного образного слова кількох віків. В оглядових статтях розглянуто і літературний процес періоду «розстріляного відродження». Літературознавчі матеріали про митців доповнено їхніми творами, цікавими ілюстраціями. Так ми можемо ознайомитися із творами Павла Филиповича, Михайла Ялового, Валер’яна Поліщука та інших репресованих письменників.
Іншу книгу Жулинський М., «Українська література: творці і твори» [Текст] /М.Жулинський. – К.: Либідь, 2011. – 1152 с.: іл. замислював як велику шпаргалку – підручний літературознавчий матеріал із текстами. Героями нарисів-есеїв є широко та маловідомі українські митці, які створюють портрет національної літератури 19-20 століття. Серед них і письменники «розстріляного відродження», які боролися за збереження цілісності української культури, за збереження і розвиток української мови. Важливим складником цієї своєрідної антології є художні тексти, ретельно підібрані до кожного нарису, серед них – маловідомі.
Особливої уваги заслуговує книга Бориса Гривачевського «Листи із Соловків». Гривачевський Б., Листи із Соловків [Текст] /Борис Гривачевський. – К.: Молодь,1992. – 88 с.: іл.
Листи українців із Соловків… Чи ж справді вони можуть бути документами, які б звинувачували на суді Історії вбивць і катів власного народу? Можливо ні. Але для дослідників-літературознавців – це психологічні штрихи портретів репресованого українського народу.
«… Про що ж мені написати тобі, рідна? Я поки без праці, бо перебуваю в ув’язненні. Не писав тобі про це, оскільки сподіваюся, що скоро переведуть у табір. Просив, щоб дали роботу, і не трачу надії, що мені її дадуть, але коли – не знаю. Це – тепер моя мрія. Буваю на прогульці. Читаю. Пробував писати, але для творчості все ж потрібне і творче піднесення, а це рідкий у мене гість…» - це Микола Куліш, послання із камери-одиночки дружині Тосі. Рядки скупі і … безнадійні. Одиночка в тюрмі була й справді для майстра тією прірвою, в якій уже чигала смерть.
С. Підгайний зустрічався на Соловках з М.Зеровим, П.Филиповичем, А.Лебідем та М.Ворним і залишив про це спогади. Один із спогадів про М.Зерова: «…Він був, безперечно, найяскравішою постаттю на Соловках. Коли сірого весняного дня побачив я його уперше на Соловках, він був у своєму «професорському» капелюсі, з незмінним пенсне і з властивою йому щирою усмішкою. Миколі Костьовичу дали заступа. Бригадир сказав, де і скільки він повинен скопати землі. Зеров пішов на свою дільницю. Десь по обідній порі, ходячи на цих же полях, натрапив я на професора, що сидів собі на камені і читав Вергілія… звичайно ніяких норм М.Зеров не виконував. Він був творцем…та був знівечений усією дикістю більшовицького свавілля і, напевно, так до кінця свого життя і не міг зрозуміти цієї вакханалії «в ім’я світлого майбутнього людства».
Згустками людського болю стали листи українських письменників та діячів культури, репресованих у 30-і роки і засланих на Соловки. Зібрані частково у цій книзі, вони є документальним свідченням і звинуваченням жорстоких часів сталінського терору. Листи доповнюють інтерв’ю людей, які особисто знали їх авторів, фрагменти інших документів. Коментарі – інтерв’ю записані під час зустрічі колишніх соловецьких в’язнів.
Доба Розстріляного відродження — особлива сторінка в історії української літератури. Цей короткий період (1920-ті – початок 1930-х років) умістив таку кількість талановитих митців, зухвалих новаторських експериментів та безкомпромісних шедеврів, якої вистачило б на ціле сторіччя. Кожен із визначних діячів Розстріляного відродження відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами "розстріляний", "загинув у засланні", "наклав на себе руки". А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.
За останні десятиріччя XX століття було опубліковано твори багатьох письменників «Розстріляного Відродження», деякі введені до шкільної програми – М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Вороний, М. Куліш. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до читача. Ми пропонуємо ознайомитися із творами письменників, які є в нашій бібліотеці. Це твори М. Зерова, М.Хвильового, М.Драй-Хмари, Г.Епіка, О.Вишні, В.Винниченка, Є.Маланюка, В.Підмогильного та ін. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху і у найтемніші часи мали сміливість говорити правду.

Список використаної літератури
1.  Літературно-критичні та історичні твори
Касьянов Г.В., Даниленко В.М., Сталінізм і українська інтелігенція [Текст]: 20-30-і роки/ Г.В. Касьянов, В.М. Даниленко. – К.: Наукова думка, 1991. – 96 с.
Корнієнко Н., Лесь Курбас: репетиція майбутнього [Текст]/ Н.Корнієнко. – К.: Либідь, 2007. – 328 с.: іл.
Історія української літератури ХХ століття [Текст]: У 2 кн. Кн. 1: Перша половина ХХ ст./ за ред. В.Г. Дончика. – к.: Либідь, 1994. – 784 с. 
Бернадська Н.І., Українська література ХХ століття [Текст] /Н.І.Бернадська. – К.: Знання-Прес, 2007. – 272 с.
Новий довідник: Українська мова та література [Текст]. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2005. – 864 с.
  Провідники духовності в Україні [Текст]: довідник/ За ред. І.Ф. Кураса. – К.: Вища шк., 2003. – 783 с. 
Дзюба І.М., З криниці літ [Текст]: у 3 т. Т. 3. /І.М.Дзюба – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 896 с.
Жулинський М., Слово і доля [Текст]/ М.Жулинський. – К.: Вид-во А.С.К., 2006. – 640 с.: іл.
Жулинський М., Українська література: творці і твори [Текст] /М.Жулинський. – К.: Либідь, 2011. – 1152 с.: іл.
Гривачевський Б., Листи із Соловків [Текст] /Борис Гривачевський. – К.: Молодь,1992. – 88 с.: іл.
2.  Твори письменників Розстріляного відродження
Антоненко-Давидович Б., Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки [Текст] /Б. Антоненко-Давидович; Вступ. сл. Л.Бойка. – К.: Вид-во гум. літ-ри, 2005. – 556 с.
Винниченко В., Оповідання. Народний діяч. Краса і сила [Текст] /В.Винниченко. – К.: Сакцент-плюс, 2015. – 787 с.
Вишня, о.. Фейлетони; Гуморески; Усмішки; Щоденникові записи [Текст] /Остап Вишня. – К.: Наукова думка, 1984. – 560 с.
Драй- Хмара, М. Вибране [Текст] /М. Драй-Хмара. – К.: Дніпро, 1989. – 542 с.
Епік Г., «Роменова абетка» з Соловків /Г.Епік. – К.: Веселка, 1993. – 30 с.
Зеров М., твори в двох томах [Текст]: Т. 1: Поезії. Переклади /М.Зеров. – К.: Дніпро, 1990. - 843 с.
Зеров М., твори в двох томах [Текст]: Т. 2: Історико-літературні та літературознавчі праці /М.Зеров. – К.: Дніпро, 1990. - 595 с.
Косинка Г., Заквітчаний сон [Текст]: оповідання / Г.Косинка. – К.: Веселка, 1990. – 287 с.
Куліш М., Твори. В 2-х томах [Текст]: Т.1: П’єси /М.Куліш. – К.: Дніпро, 1990. – 509 с.
Куліш М., Твори. В 2-х томах [Текст]: Т.2: П’єси, статті, виступи, документи, листи, спогади про письменника /М.Куліш. – К.: Дніпро, 1990. – 677 с.
Маланюк Є., Невичерпальність [Текст]: поезії, статті /Є.Маланюк. – К.: Веселка, 2002. – 318 с.
Підмогильний В., Історія пані Ївги [Текст]: оповідання /В.Підмогильний. – К.: Веселка, 1991. – 173 с.
Підмогильний В., Оповідання. Повість. Романи [Текст] /В.Підмогильний. – К.: Наукова думка, 1991. – 793 с.
Хвильовий М., Твори в 2-х томах [Текст]: Т.1: Поезія. Оповідання. Новели. Повісті /М.Хвильовий. – К.: Дніпро, 1990. – 650 с.
Хвильовий М., Твори в 2-х томах [Текст]: Т.2: Повість. Оповідання. Незакінчені твори /М.Хвильовий. – К.: Дніпро, 1990. – 925 с.