Свіча голокосту не згасне

При слові «голокост» кров холоне в жилах — варто тільки згадати, що сім десятків років тому була зроблена спроба повного винищення цілої нації!

Ця страшна подія не оминула і наш рідний край. Коли було окуповано Лохвицю то в місті почали встановлюватись «нові порядки», складалися списки комуністів , активістів, проводяться вибіркові арешти.

Євреям, (а їх в Лохвиці становило 43.7%  майже половину населення міста) уже з осені 1941 року наказано носити білі нарукавні пов’язки, а потім і зовсім зігнано в два гетто, які розташовувались в місті.

Спогади тих страшних часів досі крають душі жертв, які вижили в період Голокосту і дожили до наших днів.

Про криваві події 12 травня 1942 року дізнаємося із спогадів очевидців розстрілу євреїв Чернік К. М. , 1928 р. н. , жительки с. Благодарівка . Її хата розташована біля підніжжя яру, де гітлерівці і поліцаї здійснювали «масову акцію». З вечора 11 травня поліцаї наказали селянам, щоб ніхто вранці не виходили з хат, щоб позакривали вікна. А рано вранці сонячного, погожого дня 12 травня жителі села почули шум машин і гвалт людей. Євреїв вивантажували на галявині при дорозі, що веде на Гаївщину.

Наказували тут роздягатися і понад схилом великого яру вели до місця розстрілу. Вздовж останнього шляху стояли поліцаї і гітлерівці. До обіду постріли затихли. Запанувала тиша. Біля дороги німці розпалили багаття. Палили речі забитих людей . Певно, те, що їм було не потрібне. І раптом тишу обірвав велетенський вибух… Ще трохи часу і стихло все. Кривава Акція завершилася. Надвечір, коли вороги поїхали, жителі села побігли подивитися, чи немає живих, яким потрібна допомого. Нічого… Все засипано велетенським шаром землі. Її будо так багато, що нічого не ворушилося і не текла кров, як згадують і пишуть у статтях багато лохвичан.

         Ось так на північно – східній околиці міста Лохвиці в урочищі Лазірки, біля села Благодарівки були розстріляні євреї Лохвицького гетто.

Спогади про ті страшні дні не відпускають нас і досі, не зникають з нашої пам'яті…

Абакумова Катерина  учениця 8 – Б класу Заводської  ЗОШ № 1 своїми поетичними  рядками закликає нас не забувати ці трагічні сторінки, не відбирати в народу правду та свободу і понад усе цінувати людське життя:

Життя людське – це найдорожчий скарб

Життя – це сміх, це радість, це краса !

Як боляче, що інколи не можеш

Пройти свій шлях життєвий до кінця.

Ти хочеш жити, вірити й кохати,

Садити квіти, чути спів пташок,

Але існує в світі зла багато,

Свавілля нелюдів твоє життя спинило.

Та не одне життя, а тисячі, мільйони,

При слові  «голокост» холоне  кров,

Це спроба винищення нації одної

Не дай, Господь, це пережити знов!

Стражденна Лохвиччина, і тебе торкнулись

Тортури, сльози та нестерпний біль!

Хто право дав знущатись над євреєм,

В чому вина нещасних матерів!?

Вони так само діточок родили,

Раділи першим крокам немовлят.

Та вража куля їх не пощадила

Всю ніч стогнала, плакала земля.

Лиш був наказ зібратися з речами,

Прийшли чоловіки, жінки та діти…

Їх майже 300 – безневинних жертв

12 травня було вбито!

І діточок матуся притискала.

І батько обіймав, щоб захистити

Бабуся падала навколішки, благала.

Та був наказ – нікого не жаліти

«Дідусю відведи мене від ями,

Вона холодна, сіра і глибока.

Тікаймо, чуєш, люба моя мамо!

Від смерті відділяє нас лиш крок»

Пройшли роки, а біль у серці вічний,

Кружляє в небі зграя вороння,

Знов спогади вертаються до мене,

Коли здригалася від пострілів земля.

Життя коротке, але пам’ять вічна

Не відібрати правди та свободи!

Не забуваймо ж сторінки трагічні

Про знищення  єврейського народу.

Матяш Антоніна,

 бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1