Небайдужим до бібліотеки, книги та читання і не тільки…

Всеукраїнський день бібліотек відзначається в Україні щорічно 30 вересня вже 20 років і є професійним святом працівників близько 40 тисяч діючих бібліотек. У них працює понад 52 870 співробітників, а послугами книгосховищ користуються більше 17 мільйонів 490 тисяч читачів. Тому не можна сказати, що бібліотеки зараз не потрібні нікому.

Сучасна бібліотека – це не тільки книгозбірня, це, насамперед, функціональний простір, який є привабливим для різних поколінь і різних категорій читачів. Переконання, що бібліотека віджила своє й непотрібна сучасному поколінню, зокрема, підліткам, є хибним. Насправді це відмовка, адже, організовуючи роботу з ними, треба бути сучасним, цікавитись їхніми уподобаннями, треба постійно навчатись і змінюватись. Чи багато бібліотекарів готові до цього? Ми готові!

Заводська міська бібліотека №1 за рік обслуговує 2 500 читачів, в т. ч. юнацтва – 530   і дітей - 680. Бібліотека займає площу 182  кв.м², та функціональний простір не вимірюється квадратними метрами. Він починається з порогу бібліотеки. Так, саме з порогу, бо найголовніше – це щоб читач переступив цей поріг, просто потрапив до бібліотеки. Далі все залежить від бібліотекаря – як зацікавити і втримати читача. А для цього потрібно дати кожному те, чого він прагне. А почати можна хоч із розмальовування лавочок перед бібліотекою. Минулого літа ми провели вуличну акцію «Серця поезія єднає». Користувачі бібліотеки (учні середніх шкіл, студенти технікуму) розписали лавочки висловами про поезію під пісні на слова українських поетів. Потім спілкування продовжилося за чашкою чаю бурхливим обговоренням творів сучасних поетів. Діти декламували улюблені вірші, хто із записів у зошиті, хто із Інтернету (на жаль творів сучасних поетів у нашій бібліотеці дуже мало). Я була вражена тим, наскільки молоде покоління цікавиться поезією, знає її і любить.

Тож, якщо можна перед бібліотекою розмалювати лавочки, то в бібліотеці можливостей розкритися ще більше. Що ж можна робити в бібліотеці? Все. Можна читати, навчатися, брати участь у масових заходах, конкурсах, майстер-класах, веломандрівках, проводити екскурсії, створювати мультфільми, виставляти свої творчі роботи, зустрічатися з друзями, займатися краєзнавчими розвідками, не обмежувати свою фантазію. Можливо тому до нас на заходи залюбки ходять, бо у нас все так «по-домашньому», «дуже затишно», ведучій можна самій обрати сукню для виступу та зачіску, а не «білий верх, чорний низ» і щоб волосся заплетене. Якщо потрібен костюм чи декорація, то задіяні всі бібліотекарі і читачі. Це дуже зближує і згуртовує.

Дуже чекають читачі творчих зустрічей у бібліотеці, особливо із письменницею Анною Коршуновою, яка щоліта приїздить в Брисі і проводить цікаві майстер-класи. Потім повторні майстер-класи ми проводимо неодноразово на прохання читачів бібліотеки. Анна дуже різностороння людина, на зустрічі з нею залюбки приходять і діти, і дорослі. Вона власноруч робить дуже гарні ляльки і дві з них оселилися у нашій бібліотеці: панночка Мадлен і відмочка Евеліна. Ці ляльки не тільки заспокоюють вередливих дітей, вони ще й «рекомендують» книги.

А щоб зробили ви, якби у вас з’явилися неочікувані гроші, премія чи нагорода? Багато хто витратить на себе, адже ви їх чесно заслужили, але не менше задоволення можна отримати, витративши їх на добру справу! Саме так вирішила Анна Коршунова, придбавши для читачів нашої бібліотеки книги на кошти за звання «Почесний громадянин міста Заводське».  Анна підібрала книги, яких немає у бібліотеці, навіть для Заводської бібліотеки взяла автограф у Володимира Рутківського, і скоро ви зможете насолодитися новинками. Особливий подарунок – книга «Моє маленьке місто Заводське», яку написала Анна Коршунова до 90-річчя від дня заснування міста. На презентацію книги приїздила і художниця Світлана Качуровська, яка зробила неймовірні ілюстрації. Тож, з нетерпінням чекаємо наступного літа і нових цікавих зустрічей.

Справді, сучасна бібліотека, незалежно від площі й кількості книжок та наявності комп’ютерів, повинна стати, насамперед, комунікативним центром, уособленням можливості поспілкуватися.

Звичайно, зараз не обходиться ні один захід без використання комп’ютера і Інтернету. Якщо це бібліотечний урок - ознайомлення із онлайн-журналами, якщо година застереження – відеоролик про екологічні катастрофи, краєзнавча розвідка – і знову сайти із Інтернету, година профорієнтації – пройдіть тест, яка професія вам підходить тощо. Та й живе спілкування в цифрову епоху, як не дивно, стає сучасним трендом. В бібліотеці ми часто спостерігали як стають друзями на грунті спільних інтересів і в якості засобу комунікації виступає комп’ютер. Тому ми намагаємося покращити послуги, щоб бібліотека стала не тільки інформаційним центром громади, а й центром творчості і спілкування.

Мультиплікаційна студія – перший крок, який зробила наша бібліотека у цьому напрямку. Це сталося можливим завдяки участі у конкурсі проектів Громадського бюджету (бюджет участі). За кошти місцевого бюджету закупили комп’ютер, фотоапарат, штатив, канцтовари (картон, кольоровий папір, фарби, пластилін тощо), а участь бібліотеки (крім написання проекту) – організація мультиплікаційної студії.

Чому саме мультфільми? Бібліотека фінансується із районного відділу культури і міські ради не можуть для нас нічого придбати. Значить нам потрібно щось таке, що ми могли б використовувати не тільки для втілення проекту. Отак і прийшла ідея про мультфільми. Тепер всі заходи в бібліотеці у нас є чим фотографувати і ми плануємо записувати інтерв’ю із відомими земляками, спогади очевидців про якісь важливі події, знімати відеоролики про бібліотеку, трейлери про книги. Але мультфільми на першому плані. Це дуже чудове заняття. Технологія виготовлення мультфільму розвиває образне мислення, фантазію, розширює кругозір, виховує вміння працювати в колективі. Анімація надає можливість розкрити свої таланти, провести з користю дозвілля, поспілкуватися з однодумцями. Спільна справа згуртовує, дає можливість краще порозумітися, здійснити найсміливіші ідеї, змістовно провести вільний час і не шукати пригод на вулиці в поганій компанії.

В бібліотеці читачі вже створили декілька мультфільмів і презентували  на святкування Дня міста. «Пікнік на лісовій галявині» - творіння Коломієць Даші і Горбенко Даші; «Народження квітки» - Кіяшко Лізи і Мусіяки Віки, «Пори року» - Синявського Кирила, Твердоступа Максима, Єжелого Сергія. Це перші спроби, можливо далекі від ідеалу, але зроблені із таким захопленням і натхненням! Не все у нас виходило з першого разу, були проблеми із монтажем, вирішити які допомогла Наталя Сергіївна Кривобок, вчителька інформатики ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів. Спробувати свої сили у створенні мультфільмів можуть не тільки діти, а й молодь і дорослі. Запрошуємо всіх!

Ми готові до змін, до пізнання нового, в повній мірі використовувати нові інформаційні технології, щоб розширити і покращити послуги, що надає бібліотека, і з радістю чекаємо нових читачів.

Сподіваємося, що День бібліотек – свято не лише для бібліотечних працівників, але й для усіх наших читачів. До речі, це - відмінний привід відвідати бібліотеку й дізнатися, що з новинок з’явилося в фондах, взяти участь у акції «Подаруй бібліотеці книгу», вибрати з дитиною улюблену книгу з вашого дитинства, провести цей день в «найзатишній» бібліотеці. Зі святом вас, дорогі друзі!

Шефство над бібліотекою взято!!!

От щоб ви зробили, якби у вас з’явилися неочікувані гроші, премія чи нагорода? Багато хто вирішить витратити на себе, адже ви їх чесно заслужили, але не менше задоволення можна отримати, витративши їх на добру справу! Саме так стверджує письменниця Анна Коршунова, придбавши для Заводської міської бібліотеки №1 книги на кошти за звання «Почесний громадянин міста Заводське»! Бібліотека постійно отримує від письменниці дарунки – авторські книги, ляльки ручної роботи, майстер-класи, а цього разу - добірку із 40 книг. Анна підібрала книги, яких немає у бібліотеці, навіть для Заводської бібліотеки взяла автограф у Володимира Рутківського, і скоро ви зможете насолодитися новинками. Особливий подарунок – книга «Моє маленьке місто Заводське», яку написала Анна Коршунова до 90-річчя від дня заснування міста. 

Скульптор і воїн

Григорій Леонтійович Пивоваров

(22 березня 110 років від дня народження (22.03.1908–15.05.1942),

українського скульптора – монументаліста, уродженця м. Лохвиця

           

Ми повинні пишатися своєю багатою історією, свято берегти пам’ять про визначні події та знаменитих уродженців краю.

До найкращих надбань українського образотворчого мистецтва першої половини ХХ століття належить творчість талановитого українського скульптора – монументаліста Григорія Леонтійовича Пивоварова, нашого земляка.

Він народився 22 березня 1908 року у Лохвиці в багатодітній сім’ї вчителя, в якій виховувалося семеро дітей.

 У Григорія рано проявився хист до малювання, він багато читав, був спостережливим та наполегливим в досягненні поставленої мети.

У 1924 році Григорій Пивоваров їде до Києва. Тут він спочатку навчається в художній профшколі, а через два роки успішно здає вступні іспити в Художній інститут. Протягом 30 – х років він успішно поєднував викладацьку роботу в інституті з творчою роботою.

У ці роки в Україні успішно працювали дві творчі бригади, до складу з однієї входив і Григорій Пивоваров. У 1934 – 36 роках на дніпровській кручі у селі Трипіллі Київської області було встановлено десятиметровий п’ятигранний обеліск, в нижній частині якого були розміщені барельєфи. Серед цих творів цікаві за задумом і художньою майстерністю роботи Г.Пивоварова.

Скульпторів – монументалістів захоплювала романтика праці і це яскраво відчувається в багатофігурних композиціях «Соціалістична індустрія» та «Соціалістичне сільське господарство», виконаних у 1937 році Ю.Білостоцьким, Г.Пивоваровим та Е.Фрідманом для павільйону Української РСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.

У 1939 році Григорій Пивоваров виготовив бюст свого земляка, письменника Архипа Тесленка. Він встановлений в рідному селі письменника Харківці Лохвицького району.

 Та найбільшу віддушину скульптор знаходив у праці над портретами. Григорій Пивоваров тут виступає як талановитий майстер психологічного портрету. В центрі його уваги стояли насамперед образи великих письменників минулого: бюсти Т.Шевченка – 1936, О.Пушкіна – 1937, І Франка – 1939,  та видатних діячів сучасної української культури: бюст О. Довженка – 1940.

         Ознайомившись на одній із виставок з портретами майстра Максим Рильський пророчо сказав: «Роботи Григорія Пивоварова ввійдуть в золотий фонд українського мистецтва». Так до митця прийшло заслужене загальне визнання.

         З перших днів Другої світової війни скульптор Григорій Пивоваров іде на фронт і стає артилеристом, а 15  травня 1942 року в одному з жорстоких боїв він гине від фашистської кулі на Керченському півострові.

Він не був природженим військовим, він був чудовим скульптором. У нього було багато творчих задумів і сподівань. На жаль, їм не судилося здійснитися.       

         Та його пам’ятають і гордяться ним.

Художник  А. Белостоцький намалював портрет свого бойового друга, який експонується у виставковому залі Спілки художників України. А вдячні земляки – лохвичани на цент­ральній площі міста в сквері встановили бронзовий бюст художника.

         В Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (колишній Київський державний художній інститут) є скромна біломармурова меморіальна дошка. На ній викарбуване ім’я Григорія Леонтійовича Пивоварова, котрий пішов у безсмертя.

До бібліотеки за прекрасним

7 лютого в Заводській міській бібліотеці №1 день розпочався із екскурсії для учнів 4 класу Пісківської ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку організували класовод Косюк Г.В., вчитель образотворчого мистецтва Хоменко Л.М., голова батьківського комітету Русин Л.С., члени батьківського комітету Вовк Ю.М. та Кривобок Л.С.

Дітей гостинно зустріла завідувачка бібліотеки Єрмакова Л.М.

Діти оглянули всі відділи бібліотеки – абонемент для дорослих і юнацтва, книгосховище, Інтернет-центр, читальний зал, краєзнавчий куточок,  але найдовше затрималися на дитячому абонементі. Вони переглянули тематичні виставки, ознайомилися із книгами та ляльками ручної роботи сумської дитячої письменниці Анни Коршунової, життя і творчість якої тісно пов’язані із Заводським. А потім бібліотекарі Лисенко Н.О. і Матяш А.В. провели майстер – клас по виготовленню картинок в техніці декупаж на яєчній шкаралупі. Дорослих і дітей відразу захопив процес виготовлення картинок. Вони старанно виконували всі поради і були дуже задоволені результатом.

Термін «декупаж» означає «вирізати, виривати». Потрібно дуже акуратно вирізати чи вирвати малюнок та наклеїти на потрібну поверхню, що декорується, щоб це виглядало як єдине ціле, як малюнок чи розпис. Таке мистецтво може опанувати будь-хто, маючи лише бажання і терпіння. Навіть ті, хто не вміє малювати, можуть створити речі, що виглядають як намальовані.

Техніка декупажу дуже давня і вперше була застосована в Давньому Єгипті, є згадки використання її в Східному Сибіру, а в 12 ст. вона захопила Китай. Після відкриття торгових шляхів, декупаж з’явився і в Європі. У часи Першої світової війни був неймовірно популярним в Америці та після Другої світової інтерес до нього практично зник. До нас мистецтво декупажу прийшло відносно недавно і найпопулярнішим матеріалом є тришарові серветки.  Декорувати можна все, що завгодно – посуд, книги, шкатулки, горщики для квітів, меблі, взуття і, навіть, одяг! Можна використовувати будь-яку поверхню – дерево, метал, кераміка, картон, текстиль , метал, шкіру, гіпс.

В стінах Заводської бібліотеки №1 вперше майстер-клас з декупажу декілька років тому провела Анна Коршунова. А зараз працівники бібліотеки, на прохання відвідувачів бібліотеки, організовують такі заходи. Всі бажаючі можуть взяти участь у майстер-класі чи помилуватися виготовленими картинками на виставці.

Літні спогади в дощовий осінній день

         Літні місяці для працівників Заводської міської бібліотеки №1 виявилися не менш спекотними, ніж для відпочиваючих. Ми намагалися урізноманітнити дозвілля читачів цікавими і корисними заходами. Бібліотечний non-stop "Світ захоплень письменниці Анни Коршунової" зібрав найбільше позитивних відгуків.

          Ганна Шевченко (літературний псевдонім Анна Коршунова) живе і працює в м.Суми, та її життя тісно пов'язане із Полтавщиною, із селом Брисі (нині це масив міста Заводське), в якому і зараз проживають її мама та бабуся. Закінчила Ганна Заводську ЗОШ №1, потім навчалася в Сумському педагогічному університеті ім. Макаренка. За фахом вона вчитель географії та біології, кандидат географічних наук, журналіст, автор багатьох наукових та краєзнавчих публікацій. Має в доробку вже 10 дитячих книг, захоплюється рукоділлям, виготовляє текстильні ляльки, одна з яких оселилася в дитячому відділі нашої бібліотеки. Ганна Євгеніївна частий гість нашої бібліотеки. Вже традиційними стали майстер-класи від письменниці та творчі зустрічі з нею. Цього літа всі бажаючі теж могли насолодитися приємним спілкуванням із Анною Коршуновою, познайомитися із її новою книгою "Комп і компанія", власноруч створити мішечки для ароматних трав.

       Розпочався бібліотечний non-stop майстер-класом по виготовленню саше (мішечків для ароматних трав), який провела Анна Коршунова. Спочатку вона розповіла коли почали виготовляти саше і  як їх використовували, а потім всіх захопив процес виготовлення  самих мішечків. 

    Також шанувальники творчості Анни Коршунової здійснили незабутню вело-мандрівку слідами героїв книг "Комп і компанія" разом з авторкою. Маршрут пролягав берегами річки Сули та масивом Брисі, місцями, що описані в книзі. Читай-компанія дізналася про історію написання твору, хто був прототипом героїв, заслухали уривки із книги.

      Наостанок відбулася зустріч з письменницею Анною Коршуновою "Коронована словом". Такі зустрічі вже стали традиційними. Цього разу Анна презентувала свою нову книгу "Комп і компанія", що стала переможцем літературного конкурсу "Коронація слова - 2015" відразу у трьох номінаціях: "Прозові твори для дітей", "Вибір видавця" і, найпочесніша, "Вибір дітей". Цікавою була розповідь про створення книги "Казкове місто Суми", яка нещодавно вийшла друком.
          Ганна Євгеніївна талановита письменниця і дуже різностороння людина. Тому читачі нашої бібліотеки із нетерпінням чекають літа та нових зустрічей із Ганною Шевченко.

Майстер-клас в бібліотеці

Веломандрівка

Зустріч з письменницею в Міському будинку культури №1

Більше поезії в бібліотеках

8 липня біля Заводської міської бібліотеки №1 пройшла акція – «Серця поезія єднає», щоб підтримати флешмоб «Більше поезії у бібліотеках» від Видавництва Старого Лева. Учасники акції Кравченко Інна, Іващенко Ігор, Синявська Олександра, Мішура Інна, Дрига Анна, Дрига Антон разом із бібліотекарями Матяш Антоніною та Лисенко Ніною записали висловлювання про поезію відомих письменників – Ліни Костенко, Бориса Олійника, Йосипа Бродського, Івана Драча на лавочках біля бібліотеки. В цей час звучали пісні на вірші українських поетів – Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Івана Франка, а всі бажаючі мали змогу ознайомитися із тематичною викладкю «Поезія, що грає музикою слів». Потім, за чашечкою чаю, учасники читали улюблені вірші. Я була приємно здивована тим, наскільки молодь цікавиться сучасною поезією. Вони читали улюблені вірші, бережно переписані в зошит чи збережені на сторінка в соцмережах, залюбки знайомилися із творами сучасних письменників Полтавщини. 

Свіча голокосту не згасне

При слові «голокост» кров холоне в жилах — варто тільки згадати, що сім десятків років тому була зроблена спроба повного винищення цілої нації!

Ця страшна подія не оминула і наш рідний край. Коли було окуповано Лохвицю то в місті почали встановлюватись «нові порядки», складалися списки комуністів , активістів, проводяться вибіркові арешти.

Євреям, (а їх в Лохвиці становило 43.7%  майже половину населення міста) уже з осені 1941 року наказано носити білі нарукавні пов’язки, а потім і зовсім зігнано в два гетто, які розташовувались в місті.

Спогади тих страшних часів досі крають душі жертв, які вижили в період Голокосту і дожили до наших днів.

Про криваві події 12 травня 1942 року дізнаємося із спогадів очевидців розстрілу євреїв Чернік К. М. , 1928 р. н. , жительки с. Благодарівка . Її хата розташована біля підніжжя яру, де гітлерівці і поліцаї здійснювали «масову акцію». З вечора 11 травня поліцаї наказали селянам, щоб ніхто вранці не виходили з хат, щоб позакривали вікна. А рано вранці сонячного, погожого дня 12 травня жителі села почули шум машин і гвалт людей. Євреїв вивантажували на галявині при дорозі, що веде на Гаївщину.

Наказували тут роздягатися і понад схилом великого яру вели до місця розстрілу. Вздовж останнього шляху стояли поліцаї і гітлерівці. До обіду постріли затихли. Запанувала тиша. Біля дороги німці розпалили багаття. Палили речі забитих людей . Певно, те, що їм було не потрібне. І раптом тишу обірвав велетенський вибух… Ще трохи часу і стихло все. Кривава Акція завершилася. Надвечір, коли вороги поїхали, жителі села побігли подивитися, чи немає живих, яким потрібна допомого. Нічого… Все засипано велетенським шаром землі. Її будо так багато, що нічого не ворушилося і не текла кров, як згадують і пишуть у статтях багато лохвичан.

         Ось так на північно – східній околиці міста Лохвиці в урочищі Лазірки, біля села Благодарівки були розстріляні євреї Лохвицького гетто.

Спогади про ті страшні дні не відпускають нас і досі, не зникають з нашої пам'яті…

Абакумова Катерина  учениця 8 – Б класу Заводської  ЗОШ № 1 своїми поетичними  рядками закликає нас не забувати ці трагічні сторінки, не відбирати в народу правду та свободу і понад усе цінувати людське життя:

Життя людське – це найдорожчий скарб

Життя – це сміх, це радість, це краса !

Як боляче, що інколи не можеш

Пройти свій шлях життєвий до кінця.

Ти хочеш жити, вірити й кохати,

Садити квіти, чути спів пташок,

Але існує в світі зла багато,

Свавілля нелюдів твоє життя спинило.

Та не одне життя, а тисячі, мільйони,

При слові  «голокост» холоне  кров,

Це спроба винищення нації одної

Не дай, Господь, це пережити знов!

Стражденна Лохвиччина, і тебе торкнулись

Тортури, сльози та нестерпний біль!

Хто право дав знущатись над євреєм,

В чому вина нещасних матерів!?

Вони так само діточок родили,

Раділи першим крокам немовлят.

Та вража куля їх не пощадила

Всю ніч стогнала, плакала земля.

Лиш був наказ зібратися з речами,

Прийшли чоловіки, жінки та діти…

Їх майже 300 – безневинних жертв

12 травня було вбито!

І діточок матуся притискала.

І батько обіймав, щоб захистити

Бабуся падала навколішки, благала.

Та був наказ – нікого не жаліти

«Дідусю відведи мене від ями,

Вона холодна, сіра і глибока.

Тікаймо, чуєш, люба моя мамо!

Від смерті відділяє нас лиш крок»

Пройшли роки, а біль у серці вічний,

Кружляє в небі зграя вороння,

Знов спогади вертаються до мене,

Коли здригалася від пострілів земля.

Життя коротке, але пам’ять вічна

Не відібрати правди та свободи!

Не забуваймо ж сторінки трагічні

Про знищення  єврейського народу.

Матяш Антоніна,

 бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1

Дублер-шоу «Бібліотекар на годину»

20 квітня в Заводській міській бібліотеці № 1 читачі мали змогу приміряти на себе професію бібліотекаря, взявши участь у дублер – шоу «Бібліотекар на годину». Так була впроваджена одна з ідей, «куплених» на Міжрегіональному ярмарку бібліотечних інновацій «Бібліокре@тив-2016».  Втілити ідею допомагали активні читачі бібліотеки учні  9 – Б класу Заводської ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів - Пономаренко Олександра, Король Юлія,  Мащенко Тетяна та Полтавець Діана.

Для початку дублери організували виставку власних малюнків «Життя коротке, мистецтво вічне». Полтавець Діана гостинно зустріла учнів 2 – 4 класів Заводської ЗОШ № 1 І-ІІІ ступенів, які в цей день завітали до нашої бібліотеки, і провела для них цікаву екскурсію «Подорож Читай - містом». Так, мандруючи вулицею Розумників та алеєю Казковою, діти ознайомилися із тим, за яким принципом розташовані книги на стелажах, як правильно вибирати книги для свого віку, які бувають книжкові виставки.

Як записатися до бібліотеки, скільки книг можна брати додому, на який термін і як з ними поводитися розповіли дублери на дитячому абонементі - Пономаренко Саша і Король Юлія.  Вони обслуговували читачів, робили записи в читацькому формулярі, рекомендували книги, знаходили потрібну літературу на полицях.

В читальному залі на проспекті Поради Мудрої Сови на дітей чекали найрозумніші книги – енциклопедії, словники, довідники, а провулок Поштовий розкрив все розмаїття журналів і газет. Узвіз Краєзнавчий познайомив із книгами про рідний край та художніми творами, що написали письменники-земляки.  

На цьому мандрівка Читай-містом закінчилася, але не завершилося знайомство з бібліотекою. Екскурсанти поблукали лабіринтами книгосховища для дорослих, дізналися як за допомогою каталогу можна знайти потрібну книгу, із зацікавленням роздивлялися декоративно-вжиткові вироби, що зібрані в Краєзнавчому куточку. Насамкінець Мащенко Тетяна провела бібліотечний урок «Види і типи дитячих книг», метою якого було навчити дітей розрізняти книги за типом видання.

Дітей зацікавили заходи, що підготували учасники дублер-шоу. Самі ж дублери ознайомилися з особливостями професії бібліотекаря, розкрили свої ораторські та організаторські здібності, творчо підійшли до організації виставки малюнків і їм все дуже сподобалось. Дублер – щоу закінчився, але для когось, можливо, це стане початком шляху до вибору майбутньої професії.

«Живих вшануймо і вклонімося низько полеглим..»

Скільки б не минуло років, та трагедія небаченого масштабу на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року продовжує хвилювати людей. Не минуло лихо і наш край: більше 400 чоловік з Лохвиччини брали участь у ліквідації наслідків страшної аварії. Багатьох з них вже немає серед живих, та ми свято вшановуємо пам’ять про героїв. Всім, землякам-ліквідаторам, які брали участь у приборканні стихії, кому довелося стати в ряди тих, хто, ризикуючи своїм життям,  ліквідовував наслідки енергетичної катастрофи, хто з честю виконав свій громадянський і службовий обов’язок, присвячене документальне видання «Пам’ятаємо дзвони Чорнобиля» (упорядник М.І.Чекмез), що вийшло друком у видавництві «Гадяч» 2016 року.

У виданні зібрано свідчення та фотографії очевидців і учасників тих квітневих подій, вірші про Чорнобильське лихо. Книга вийшла завдяки громадській організації «Чорнобильці Лохвиччини», члени якої стали і активними учасниками будівництва та встановлення пам’ятного знаку у м. Лохвиці «Героям Чорнобиля».

Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Як застереження про важливість попередження нових катастроф і трагедій та вирішення проблем захисту людства від їх наслідків, що не перестають бути актуальними і сьогодні.

                       
                     Я з Небесної Сотні…

«Тепер нас називають Небесною Сотнею. Людям подобаються яскраві назви, і я їм за це не докоряю. Річ, звісно, аж ніяк не в назві, а в усіх тих, хто був тоді поруч зі мною. Річ у бабі Любі, і рудоволосому львів’янинові, і тому хлопцеві, котрий помер у лікарні від поранення в груди, і ще багатьох-багатьох інших. Тих, що назавжди лишилися на майдані.

Мені трохи шкода, що вийшло не так, як я собі уявляв. Але якби в мене був вибір, я не змінив би жодної секунди. За останні дні я прожив ніби не одне, а десять життів, бо зрозумів, що означає любити по-справжньому.

Ох, моя рідна, найбільше, звісно, я завинив перед тобою! Наобіцяв сім мішків горішків, а свого слова, гад, не дотримав… Пробач, що покинув тебе і віддав перевагу іншій. Пробач, що любов розірвала мені серце, і я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна.

Уся Небесна Сотня обрала Україну.

Ми всі назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для неї настала нова весна.

А тобі, моя дівчино, я скажу так. Не смій сумувати. Живи, радій, а вже ми з хлопцями за всім з гори наглянемо.»

Таким коротким епілогом  закінчується повість Марка Рудневича «Я з Небесної Сотні», що вийшла друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»  2014 року. Книга надрукувана в двомовному варіанті, була написана автором за три тижні і присвячується Україні та всім українцям.

У центрі повісті - історія дев’ятнадцятирічного   юнака  Макса зі Сміли під час вирішальних подій на Майдані у лютому 2014 року. Це розповідь юнака  про своє життя і смерть. Розповідь відверта, детальна, і, на перший погляд, здається, що вона перевантажена подробицями. Але так тільки здається. По мірі розвитку сюжет захоплює, затягує читача і більше не відпускає до самого кінця.

У повісті описуються останні сім днів життя головного героя. Умовно твір можна поділити на дві частини: «до Майдану» та «на Майдані».

19-річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя «до Майдану» — про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції... Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком Дімичем їде до Києва. Вони не могли вчинити по-іншому. Особливо після палкої промови на студентському мітингу дідугана, в старечому тілі якого був незламний бойовий дух. Його слова, які закликали боронити рідну землю, вразили всіх: «Війна йде за Україну, за нашу землю, кров'ю і потом политу, і за вас, синки! Ким ви станете: панами у власній хаті чи наймитами у якогось багатія? Там, у Києві, на Майдані, зараз усе вирішується.».

Перші враження від майдану приголомшили і шокували хлопців. Війна відчувалася відразу. «Відчувалося, що сюди прийшли стояти до смерті, тому просто так з Майдану ніхто не піде. Або їх винесуть, або вони підуть з перемогою.»

 Барикади, намети, тисячі людей, концерт Вакарчука, знайомство з іншими майданівцями, нестримні емоції… так минув перший день. Другий день…Підготовка до наступу, заготівка бруківки, укріплення барикад, чергування на блокпостах, заготівка дров… Страх… Підступний  страх часто сковує юнака, та він знаходить в собі сили його перебороти. Нерішучий і одночасно сміливий, звичайний хлопець, виявляється здатним на вчинок, хоч і не вбачає в цьому нічого героїчного. В героїзмі людей, які зібралися на Майдані теж немає нічого пафосного, він і героїзмом - то не здається. Просто ті, хто там опинився, не могли вчинити по-іншому, а справжній героїзм якраз і виявляється в подоланні страху. «Якщо не ми, то хто? Хто піде за наш народ, коли зараз усі розбіжаться?». Всі на Майдані, усвідомлювали, що тут і зараз вирішується майбутнє України. І , коли ще один наступ було відбито, Макс зрозумів, що озброєних спецпризначенців, які могли розкидати їх за «шість секунд», зупинив саме опір і  воля. Їх зупинило те, що з барикад ніхто не побіг, не завагався, а мужньо боронилися. А потім були ще штурми, БТРи, гранати, снайпери…була кров і смерть. Повсюди відчувався страх, та попри все, ніяких сумнівів не лишалося – всі йшли на барикади. І знову лунали постріли, горіли коктейлі Молотова, вирував рукопашний бій.  І раптом… неначе бджола вп’ялася у шию Макса, потім щось вдарило в плече і він упав обличчям на бруківку, думаючи про майбутнє життя  Іванкою. А потім настала темрява…

Темрява огорнула ще сотню безстрашних героїв, яких ми повинні пам’ятати.

Пам’ятати усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

         Читаючи книгу Марка Рудневича «Я Небесної сотні», ви ще раз згадаєте і переживете ті тривожні лютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго пам’ятатимете простого хлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...

Цей твір з трагічною розв’язкою на перевірку виявляється справжнім  звеличенням життя. Марко Рудневич вважає, що поки в Україні народжуються такі герої, все у нас буде добре.

Книгу можна взяти почитати у Заводській міській бібліотеці №1, Токарівській сільській бібліотеці, Сенчанській сільській бібліотеці, Лохвицькій районній бібліотеці ім. Г.Сковороди.  В електронному вигляді -  Режим доступу: http://smart.kyivstar.ua/books/26761/read

Переглянути буктрейлер та читацькі рецензії на книгу можна в Інтернеті:

Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=6cVwdcMYJF0

Режим доступу: http://zik.ua/zmi/bbc/2014/12/04/141204_book_2014_reader_review_rudnevych_5218

Огляд підготувала провідний бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1, Лисенко Ніна