суботу, 11 лютого 2017 р.

                       
                     Я з Небесної Сотні…
«Тепер нас називають Небесною Сотнею. Людям подобаються яскраві назви, і я їм за це не докоряю. Річ, звісно, аж ніяк не в назві, а в усіх тих, хто був тоді поруч зі мною. Річ у бабі Любі, і рудоволосому львів’янинові, і тому хлопцеві, котрий помер у лікарні від поранення в груди, і ще багатьох-багатьох інших. Тих, що назавжди лишилися на майдані.
Мені трохи шкода, що вийшло не так, як я собі уявляв. Але якби в мене був вибір, я не змінив би жодної секунди. За останні дні я прожив ніби не одне, а десять життів, бо зрозумів, що означає любити по-справжньому.
Ох, моя рідна, найбільше, звісно, я завинив перед тобою! Наобіцяв сім мішків горішків, а свого слова, гад, не дотримав… Пробач, що покинув тебе і віддав перевагу іншій. Пробач, що любов розірвала мені серце, і я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна.
Уся Небесна Сотня обрала Україну.
Ми всі назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для неї настала нова весна.
А тобі, моя дівчино, я скажу так. Не смій сумувати. Живи, радій, а вже ми з хлопцями за всім з гори наглянемо.»
Таким коротким епілогом  закінчується повість Марка Рудневича «Я з Небесної Сотні», що вийшла друком у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»  2014 року. Книга надрукувана в двомовному варіанті, була написана автором за три тижні і присвячується Україні та всім українцям.
У центрі повісті - історія дев’ятнадцятирічного   юнака  Макса зі Сміли під час вирішальних подій на Майдані у лютому 2014 року. Це розповідь юнака  про своє життя і смерть. Розповідь відверта, детальна, і, на перший погляд, здається, що вона перевантажена подробицями. Але так тільки здається. По мірі розвитку сюжет захоплює, затягує читача і більше не відпускає до самого кінця.
У повісті описуються останні сім днів життя головного героя. Умовно твір можна поділити на дві частини: «до Майдану» та «на Майдані».
19-річний студент Макс зі Сміли легко й відверто оповідає про своє життя «до Майдану» — про навчання, однокурсників, родину, про свою кохану дівчину Іванку, яка вчиться в Києві, а батьки хочуть відіслати її на навчання до Франції... Але стається Майдан, і Макс зі своїм другом-однолітком Дімичем їде до Києва. Вони не могли вчинити по-іншому. Особливо після палкої промови на студентському мітингу дідугана, в старечому тілі якого був незламний бойовий дух. Його слова, які закликали боронити рідну землю, вразили всіх: «Війна йде за Україну, за нашу землю, кров'ю і потом политу, і за вас, синки! Ким ви станете: панами у власній хаті чи наймитами у якогось багатія? Там, у Києві, на Майдані, зараз усе вирішується.».
Перші враження від майдану приголомшили і шокували хлопців. Війна відчувалася відразу. «Відчувалося, що сюди прийшли стояти до смерті, тому просто так з Майдану ніхто не піде. Або їх винесуть, або вони підуть з перемогою.»
 Барикади, намети, тисячі людей, концерт Вакарчука, знайомство з іншими майданівцями, нестримні емоції… так минув перший день. Другий день…Підготовка до наступу, заготівка бруківки, укріплення барикад, чергування на блокпостах, заготівка дров… Страх… Підступний  страх часто сковує юнака, та він знаходить в собі сили його перебороти. Нерішучий і одночасно сміливий, звичайний хлопець, виявляється здатним на вчинок, хоч і не вбачає в цьому нічого героїчного. В героїзмі людей, які зібралися на Майдані теж немає нічого пафосного, він і героїзмом - то не здається. Просто ті, хто там опинився, не могли вчинити по-іншому, а справжній героїзм якраз і виявляється в подоланні страху. «Якщо не ми, то хто? Хто піде за наш народ, коли зараз усі розбіжаться?». Всі на Майдані, усвідомлювали, що тут і зараз вирішується майбутнє України. І , коли ще один наступ було відбито, Макс зрозумів, що озброєних спецпризначенців, які могли розкидати їх за «шість секунд», зупинив саме опір і  воля. Їх зупинило те, що з барикад ніхто не побіг, не завагався, а мужньо боронилися. А потім були ще штурми, БТРи, гранати, снайпери…була кров і смерть. Повсюди відчувався страх, та попри все, ніяких сумнівів не лишалося – всі йшли на барикади. І знову лунали постріли, горіли коктейлі Молотова, вирував рукопашний бій.  І раптом… неначе бджола вп’ялася у шию Макса, потім щось вдарило в плече і він упав обличчям на бруківку, думаючи про майбутнє життя  Іванкою. А потім настала темрява…
Темрява огорнула ще сотню безстрашних героїв, яких ми повинні пам’ятати.
Пам’ятати усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.
         Читаючи книгу Марка Рудневича «Я Небесної сотні», ви ще раз згадаєте і переживете ті тривожні лютневі дні і, мабуть, будете плакати, і ще довго пам’ятатимете простого хлопця зі щирою душею — Макса зі Сміли...
Цей твір з трагічною розв’язкою на перевірку виявляється справжнім  звеличенням життя. Марко Рудневич вважає, що поки в Україні народжуються такі герої, все у нас буде добре.
Книгу можна взяти почитати у Заводській міській бібліотеці №1, Токарівській сільській бібліотеці, Сенчанській сільській бібліотеці, Лохвицькій районній бібліотеці ім. Г.Сковороди.  В електронному вигляді -  Режим доступу: http://smart.kyivstar.ua/books/26761/read
Переглянути буктрейлер та читацькі рецензії на книгу можна в Інтернеті:
Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=6cVwdcMYJF0



Огляд підготувала провідний бібліотекар Заводської міської бібліотеки №1, Лисенко Ніна

Немає коментарів:

Дописати коментар