Козацькій славі жити у віках

 14 жовтня українці відзначають аж три свята: День Захисників і Захисниць, Свято Покрови Пресвятої Богородиці та День Українського козацтва. 

Свято День захисника України офіційно встановлено 14 жовтня 2014 року Указом Президента «…З метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи української громадськості».

Крім того, 14 жовтня в Україні традиційно відзначається День Покрови Пресвятої Богородиці та День українського козацтва.

В Публічній бібліотеці Заводської міської ради до Дня українського козацтва було організовано книжкові виставки: “Козацькій славі жити у віках” (для дорослих читачів) та “Про козаків читаємо - сміливими зростаємо” (для дітей).

То хто такі козаки? Звідки вони взялися? Історики не мають спільної думки: «У кожного подвір’я своє повір’я». Єдиної версій походження козацтва не існує, але можна виділити більше десяти теорій. Головне джерело для визначення -  «Козацький літопис» Самійла Величка. 

Слово «козак» наведено у словнику половецької мови 14 століття у значенні «військового підрозділу». А половці -  це давні мешканці українського степу. Їхні спадкоємці - кримські татари теж мають слово «козак», воно означає «вільна людина», як у хорошому так і не дуже хорошому сенсі. Згадки про козаків зустрічаються ще у 15 ст. але перший більш менш повноцінний опис це 16 століття «Хроніки Польщі» Марсіна Бєльського. Там є окрема оповідь про козаків, з якого ми довідуємось, що живуть вони на островах та берегах південного Бугу і низу Дніпра з притоками. Хліб не сіють, але мають гармати і ходять у походи річками на човнах, які звуться «Чайками». Походами керують гетьмани. Згадує автор і про донських козаків, які ведуть схожий образ життя у басейні річки Дон. Ми маємо опис народності, а не війська, яка називає себе козаками і спосіб життя їх пов’язаний з річками. Виявляється, козаки – це річковий народ, головним джерелом доходів яких були річки. Тобто, торгівля водними шляхами, переправи людей і т.д. Козацькі слободи стояли обіч шляху, суходільної торгової артерії, що з’єднували південь і північ, а це означає, що крім річкового козаки мали ще й суходільний бізнес - чумацький. Також вони розводили овець, коней і рогату  худобу, цілком достатньо, щоб не бідувати. Також заробляли грабунком, а воєнну здобич називали хлібом козацьким, отримували гроші від військового наймицтва. Але це зовсім не означає що у них не було родин. Та ж чомусь всі історики твердять, що жінок на Січ не пускали. Що таке Січ? Оскільки основним джерелом доходів для них була війна, кожен козак мав вміти воювати, отримати військову спеціальність. Перший опис Бєльського згадує про човни і гармати, тобто вони мали як мінімум флот і артилерію. А це означає, що козаки мали стрілецькі підрозділи і вважали їх головною силою. Як відомо з різних історичних джерел, козаки також мали саперні підрозділи, які стали ключем у боротьбі з московітами під Конотопом. Ну а ще були легендарні пластуни (по сучасному диверсанти розвідники). Військове мистецтво вже тоді було різноманітне. І всьому цьому людей треба було вчити. Тому козаки і створювали військові табори, Січі, де навчалися воювати. От і відповідь на питання, чому жінок не було на Січі, бо це був військовий табір, а війна тоді була суто чоловіча справа. 

Ще трохи хотілося б згадати про козаків-характерників. Характерники України оповиті славою та легендами, бо вміли робити незбагненні речі. Без допомоги рук їли вареники зі сметаною, як знаменитий Пацюк у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки». А без жартів – козаки-характерники та їх таємниці залишаються недослідженими, достовірних джерел про них дуже мало.

Згадаймо хоча б запальний танець гопак, який заворожує глядачів різних країн. Відомо, що його карколомні елементи – відлуння давнього бойового мистецтва, демонстрація надзвичайних можливостей, які передавалися з покоління в покоління. Так хто такі козаки-характерники? 

Найпопулярніша версія – співставлення зі словом «характер». Людина, яка мала велику силу волі, незламну вдачу, викликала повагу оточуючих, сприймалась як особлива. Якщо вона ще й була грамотною (історики стверджують, що деякі козаки Запорозької Січі знали до дванадцяти мов), просте населення казало, що це чаклун, «галдовник». Прикладом є одна з легенд про писаря Поповича: «знав він все наперед (передбачав майбутнє), бо читав це в книжці, яку носив із собою».

Менше відомий варіант, в якому характерництво пов’язують з давніми аріями та санскритом. Вчені вказують на корінь «хара», що перекладається як «божественна енергія». Звідси виводять: «той, хто володіє божественною енергією».

Проводять паралель з «махаратхами», які могли битися «один на тисячу», володіли надзвичайними бойовими прийомами. Цікаво порівняти зачіску арійських воїнів і ту, що мали козаки-характерники. В обох випадках – «оселедець», пасмо волосся на голеній голові. (Його можна побачити і в сучасній Індії у представників деяких каст).

Чи дає це підставу стверджувати, що легенди про надлюдські здібності деяких запорожців – правда? Так вважають відомі історики Яворницький та Куліш. На їхню думку, козаки-характерники могли робити наступні речі: ухилятися від куль та брати розпечені ядра голими руками; перекидатися на вовків; наводити ману та сон на людей; бачити на велику відстань навколо себе; провіщати майбутнє; бути довго під водою і виходити з неї сухими; без ключів відкривати замки.

Хто не бачив популярний фільм «Матриця»! Особливо ефектна сцена, де Нео помахом руки зупиняє зливу куль. Фантастика? Але в багатьох легендах йде мова саме про це. У народі розповідають, що характерники у бою стояли прямо, бо кулі їх не брали. Позбирають на землі ті, що впали, та стріляють ними у відповідь. (Про це написав Яворницький у 1888 році). А ще ховали їх за пазуху – на щастя. Навіть на початку ХХ століття зберігався цей звичай. Під час Першої світової війни, як описує очевидець, так робив генерал Гулига.

Подібні свідчення є у поважних вчених. Папроцький, польський історик, переповідаючи похід 1583 року Самійла Зборовського, каже, що гетьман хотів покарати одного запорожця. Його товариші не допустили цього, мотивувавши тим, що побратим вміє кулі ворогів замовляти. На схожі випадки посилається Мартін Бєльський (Ясси, 1577 рік, битва Івана Підкови). Скальковський говорить про гайдамак, яких не може гармата умертвити. 

Ще одна з найцікавіших здібностей, якою володіли козаки-характерники – обертання на вовків. Про цю властивість найпершими є згадки у Геродота. В книзі «Мельпомена» він описує скіфські племена, серед яких були нерви – вовкулаки. (Ці народності кочували по території сучасної України). Давній культ воїна-звіра просліджується в пізніші, християнські часи. Святий Юрій (Георгій Переможець) – не тільки воїн, захисник, але й вважається покровителем цих тварин. Пантелеймон Куліш взагалі прямо вказує, що «навчилися ваші предки від хижаків поганих».

Це відображено у багатьох легендах. Збереглося переповідання про Матвія Шутя, який перевіз через річку вовка, а той три роки потому прийшов у вигляді чоловіка, щоб подякувати. Шануючи козацькі звичаї, характерники на добро відповідали добром.

Про перевертнів пишеться у «Слові о полку Ігоревім». Втікаючи з полону, князь зіскакує з коня у звіриному вигляді. «Дума про козака Голоту» має уривок, де головний герой «поглядає на татарина як вовк».

Також козаки-характерники вміли наводити на людей ману. Коли під Хортицею зустрілося військо російського царя з турками, явився один запорожець. Він спіймав голими руками ядро і зробив так, що вороги самі перебили один одного. Інше оповідання каже, що коли запорожців заскочили у полі поляки і поскакали, щоб порубати їх, то побачили тільки дубовий гайок.

Церква прискіпливо ставилася до «заморочників», забороняла ховати їх за християнським звичаєм, бо «в них біс вселився». У 1936 році розкопали могилу з рештками чоловіка в червоних шароварах і свитці. Лежав він обличчям донизу – «щоб сонця не побачив і не відродився посмертно». Труна не мала жодного цвяха.

Знищити галдовника можна було лише срібною кулею. Така доля спіткала Івана Золотаренка. В «Історії русів» розказується, що вбив його у місті Старий Бихов католицький органіст. Куля всередині містила дорогоцінний метал, зробили її з церковної чаші.

Таких розповідей багато, в них фігурують відомі особистості. Вчені вважають, що деякі кошові та гетьмани – характерники України. Ними є: отаман Северин Наливайко; фастівський полковник Семен Палій; сподвижник Богдана Хмельницького та герой Корсунської битви Максим Кривоніс; Іван Богун, який міг вийти з невеликим загоном проти цілого війська;

кошовий Григорій Сагайдачний, «який виходив з води сухим, куль уникав»; Іван Нечай, для якого поляки тримали заряджену срібним ґудзиком рушницю.

Казали в народі, що також Іван Сірко великий характерник. Його прізвище походить від «сірий», має вовчу етимологію. Вороги боялись отамана, називали «урус шайтан».

Скептики скажуть, що все піддається поясненню. Сміливий – от і викликав страх. Вмів гарно маскуватися – ставав невидимим. Але питання не зникає. Хто такі козаки-характерники – міфічні істоти чи реальні особи? Кожний вирішує на власний розсуд.

 

Подейкують, що козаки-характерники сховали всі свої багатства нажиті в боях у одній з печер в скалі у ріки Дніпро. До цих пір скарб лежить там і не відомо де знаходиться саме та печера серед інших, а найзагадковіше те, що скарб заговорений і побачити його можуть тільки кровні родичі тих козаків, які скарб ховали і заговорювали.

Донині збереглося багато старовинних легенд і переказів про козацькі скарби на теренах Запорозьких вольностей. Є про них і сучасні казки та вірші.

«Кожен козак має на островах свій таємний куточок. Повертаючись з чергового бою з турками, вони ділили в скарбниці добро і все, що отримали, ховали у Дніпрі, крім речей, що ушкоджуються водою», – так писав французький військовий інженер Боплан, який багато років прожив в Україні.

Де шукати місця бойової слави козаків? За козацькими байками -

Гайдамацький Яр (Вінницька область); П’ятницький цвинтар (Тернопільська область); Колодязі любові в Суботові (Черкаська область); Острів Хортиця (Запорізька область). На острові Хортиця розташовані такі відомі туристичні комплекси, як “Запорізька Січ”. Але найбільше легенд ходить про золото козацьке … В Січі накопичувалося чимало скарбів, зброї і грошей. Щось козаки добували в бою самі, щось перепадало від поділу загального видобутку. А не станеш же ти волочити за собою скарби в кожному бою, ось і ховали їх козаки.

Закопували цінності не тільки під землею, але і під водою. І якщо козак гинув у бою, то його скарб так і залишався недоторканим. З ліквідацією Січі козаки вважали своє переселення тимчасовим, тому й не стали брати з собою свої скарби. Протягом століть на Хортиці знаходили золоті хрести і монети. Але крім золота острів зберігає ще й і безліч таємниць. Втім, у кожного своє уявлення про скарб…