Холодний подих згаслої свічі…

 Голодомор в Україні 1932-1933 рр.

 Пам'ять… це нескінченна книга, у яку зафіксовано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок в ній написано криваво-чорним письменом: читаєш і здригаєшся від жаху. Особливо вражають ті, де викарбовано слова про голод, що безжально косив життя селян. Про ті часи, коли чорні крила голодомору обіймали багаті чорноземи України, змусивши одних помирати страшною голодною смертю, інших – з потьмареним розумом – піддатися жорстоким канібальським звичаям.

Тема голодомору 1932-1933 років в Україні не залишила байдужим людство. Найтрагічніша сторінка української історії відображена в документальних та архівних матеріалах, в свідченнях тих, хто вижив.

Книга Роберта Конквеста «Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор» вперше вийшла в світ в 1986 році. Це одна з найгрунтовніших праць, яка була написана в часи, коли в більшості країн світу не визнавали навіть сам факт існування тих жахливих подій.  В ній зібрана велика доказова база геноциду українського народу під час голодомору 1932-1933 років. Книга, мовою документів, розповідає про головні причини найжахливішої і найбільшої за масштабами трагедії, який пережив український народ. Історики розкривають тло трагедії, наголошують на її штучності, доводять, що творцями голодомору була верхівка комуністичної партії на чолі з Йосифом Сталіним. У центрі авторської уваги пошук відповіді на питання, чому терор голодом був спрямований проти України. 

Книги, які є у фондах Публічної бібліотеки, на основі архівних джерел та свідчень очевидців розкривають причини, масштаби та наслідки Голодомору. В них публікуються реєстр архівних документів, перелік населених пунктів, мешканців, які постраждали під час голодомору:

«Лиха коса голодомору: 1932-1933»

«Український хліб на експорт: 1932-1933»

Василенко, В. «Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин проти геноциду»

«Голодомор: Геноцид українського народу 1932-1933»

«Голодомор 1932-1933: Комуністичний геноцид в Україні»

«Український голокост 1932-1933»

Шуйський, І. В., Полянецький, В. А. «Голодомор у першій столиці»

Капустян, Г. Т. «Пам'ять 33-го кличе молодих»

Загальноукраїнський том «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» є лише частиною масштабного загальноукраїнського видавничого проекту, який включає в себе 17 обласних томів та том міста Києва.

Голодомор є трагедією такого масштабу, що осягнути його надзвичайно важко. Підходити до вивчення голоду 1932-1933 рр. в Україні можна по-різному – читаючи праці істориків чи спогади простих людей, вивчаючи збірки оригінальних документів, кіно- та фотохроніку тих років. Мабуть, найчіткіше розуміння подій Голодомору може дати просто послідовний, день за днем, перелік фактів та подій, що відбувались в Українській РСР у 1932-1933 рр.

Саме такою хронікою є книга Василя Марочко та Ольги Мовчан «1932-1933: Хроніка голодомору в Україні». Автори на основі величезного обсягу матеріалів відновили послідовність подій.

У брошурі Василя Марочко «Йосип Сталін: фельдмаршал голодомору» висвітлено тактично-стратегічний задум сталінської політики хлібозаготівлі, особисту участь Сталіна у «розверстанні» обсягів примусового вилучення селянського хліба, республіканських та обласних планів заготівлі, ініціювання кремлівським володарем судових репресій проти так званих «ухильників» і «саботажників».

Безумовно, голодомор-геноцид – це лише один епізод у набагато довшій та складнішій історії примусу, придушення та насильства проти українців з боку комуністичного режиму, але оскільки предметом розгляду є саме він, то книга Олеся Стасюка «Нариси про голодомор» допоможе глибше зрозуміти суть цього злочину.

Книга «Злочин» - важка не тільки вагою, а й за змістом. Незвичайна й унікальна книга, упорядник якої Петро Кардаш написав на першій сторінці: «На вічну пам'ять дочкам і синам української землі, мільйони котрих замордувала, убила і знищила у катівнях і голодоморами комуністична большевицька влада у ХХ столітті».

Антиукраїнська політика сталінського режиму, що призвела до голодомору, не минула і наш край. На Полтавщині тоді загинуло від голоду понад 30 тисяч людей. Але пошуки постраждалих тривають і знаходяться не тільки поодинокі імена, але й цілі родини, навіть хутори, раніше невідомі.

 

Факти голодомору на Полтавщині зафіксовані в книгах:

«Книга скорботи України. Голодомор: Полтавська область»

«Колективізація сільського господарства і голод на Полтавщині 1929-1933: Збірка документів і матеріалів»

Убий вовк, Л. «Село моє голубине, для мене ти єдине»

Тема голодомору в художній літературі

За радянської влади тема голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Найсуворіша заборона не могла змусити забути спогади про голод. Все передавалося від покоління до покоління і знайшло відображення в усній народній творчості, в гірких піснях, в художніх творах письменників. Твори, написані «за гарячими слідами» голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.

Першим, хто сказав світові правду про 1933 рік, його причини і наслідки, став Улас Самчук, автор роману «Марія». Чи не найповніше трагічні картини розп’яття української душі на Голгофі 1933 року зобразив Василь Барка у повісті «Жовтий князь». На еміграції про трагедію голоду в Україні писав

Євген Маланюк у поезії «Року Божого 1933». Автобіографічна повість Івана Кирія «Голодна весна» - то страшний документ свідчення сталінського злочину проти українського народу.

В радянській українській літературі тема ця була суворо заборонена, хоча письменникам України вона боліла, мабуть, найбільше. Завуальовано до неї вирішив звернутися Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Спочатку не зауважили, «пропустили», а коли схаменулися, наклали заборону – 10 років не друкували… Василеві Земляку не поталанило відразу: «крамольні сторінки» вилучили з тексту без будь-яких пояснень. Встиг створити свій твір «Голодомор» Євген Гуцало.  Микола Руденко поему «Хрест», написав у київській божевільні, де тримали письменників у 70-х роках, і продажні лікарі намагалися довести, що то все вигадки нездорової людини.

Тему голодомору порушують Юрій Клен, Федір Потушняк, Тодось Осьмачка та інші. Деякі книги зявилися тільки в роки перебудови, хоч були написані набагато раніше. Книга А. Дімарова «Тридцяті» чекала виходу в світ 22 роки. Тільки у 1992 році опублікована збірка А. Сазанського «Тридцять третя сльоза» - частина чернетки, знищеної у 1975 році. І таких творів існує дуже багато, а сам перелік авторів – нескінченний: В. Підмогильний, О. Кобець, А. Гудима, Ольга Мак, К. Ластівка, А. Мельничук, А. Любченко, М. Понеділок, В. Трубай, О. Гончар. І. Стаднюк… Прізвища письменників, котрі писали про голод, і назви їх творів можна б озвучувати годинами. Всі вони з суворою правдивістю розповідають про геноцид в Україні, здійснений сталінським більшовицьким режимом. Про це пише і Микола Петренко у своїх новелах і віршах, зібраних у книгу «Сни про окраєць хліба», уродженець міста Лохвиця, який у семирічному віці пережив всі жахи голодомору. Книга Івана Павленка «Від роду до роду» - щира розповідь автора про пережите і передумане в бурхливому ХХ-му столітті. Це – спогади про босоноге дитинство на Полтавщині, насильницьку колективізацію, руйнування церков, голодомор, воєнне лихоліття, пекло фашистського полону, боротьбу за своє місце в житті та палку любов до своєї Батьківщини та Волині.

Світлана Талан у своєму творі «Розколоте небо» пише про кохання на краю смерті 1933 року. Проймаючий серце відгук на цю книгу написала письменниця і телеведуча Ольга Хвостова: «Це саме та історія, яку неможливо читати без брому. І саме та, яку неможливо не читати, яку мусить читати кожен українець. Хай кажуть: невчасно, досить жалів і трагедій,давайте про світле й оптимістичне… Але це те, що не можна забувати. Те, що не можна конденсувати до одного рядка в підручнику історії. Те, що докорінно змінило всіх нас… Відгомони голоду є в кожному з нас, у кожному нащадкові тих, хто вижив.»

Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Такі твори треба читати. Їх неможливо переповісти. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які вилікують душі від байдужості, безпам’ятства і забуття.

Народ, який не пам’ятає своєї історії, приречений повторювати трагічні помилки знову і знову. Ми не можемо вирвати сторінки із книги буття народу. Невідомо, що принесе нам завтрашній день, але пам’ятаємо, що минуле – це застереження на майбутнє.